Було це за давніх часів. Зараз ми про все вам розкажемо, а тоді й спати ляжемо.
Жила собі жінка, в якої було три доньки. Пряли доньки пряжу, а мати ходила на базар і продавала її. Одного разу встала вона дуже рано й пішла на базар. Здалося їй, що вже настає день, бо надворі було зовсім видно. Йшла вона, йшла, аж поки дійшла до крамниці. Побачила Рувваса, продавця смажених баранячих голів, і спитала його:
– Дядечку, котра година?
Той відповів:
– Зараз тільки шоста година ночі, а видно так тому, що місяць світить.
Чекаючи ранку, жінка розбалакалася з Руввасом. Нарешті той запитав її:
– Чи є у тебе доньки?
Вона відповіла:
– У мене їх аж три.
– Чи не хочеш видати одну з них за мене заміж? – запитав Руввас.
Вона погодилася, і Руввас дав їй п’ятсот золотих червінців. Жінка взяла гроші та й пішла собі додому.
Наступного дня вона привела доньку. Руввас відвів дівчину до кімнати, що була нагорі. Ввечері він піднявся до неї і спитав:
– Ти, мабуть, голодна? Піди лишень та принеси таріль, що па вікні.
Дівчина підвелася і принесла накритий таріль.
Руввас звелів їй:
– Відкрий!
Вона зняла накривку, а на тарелі – людська голова. Закричала дівчина з жаху, а Руввас узяв шаблю й відтяв їй голову.
Наступного дня прийшла мати провідати доньку. Але Руввас сказав їй:
– Я не можу говорити з тобою!
– Чому? – здивувалась мати.
Він і каже їй:
– Мій брат цілу ніч не давав мені спати. Усе кричав, щоб я віддав йому твою доньку. Приведи мені другу!
Жінка привела й другу доньку. Та Руввас зробив з нею те саме, що й з першою. А ще через день звелів привести й третю доньку, наймолодшу.
А наймолодша й здогадалася, що тут не все гаразд, що Руввас стратив її сестер. Вирішила вона бути обережною. А ввечері, коли Руввас підніс їй людську голову на тарелі, дівчина сказала, що дуже погано почуває себе, тож хай голова почекає до завтра. А сама вирішила тікати. Уночі вона вдала, ніби міцно спить. Тоді Руввас зійшов у підземелля, де його чекала ватага – сорок розбійників. А ще в підземеллі було повно награбованих скарбів.
Хитра дівчина вистежила, що Руввас разом із розбійниками подався на нічний промисел. Дівчина тим часом спустилася в підземелля. Тут вона почула раптом людський стогін. Не гаючи часу, почала шукати, звідки стогін долинає. Нарешті натрапила на колодязь. Нахилилась дівчина, щоб побачити нещасного, що стогнав, і спитала:
– Хто ти?
Знизу почулося:
– Я – царський син! Мене вкинули сюди розбійники.
Дівчина хутко розшукала мотузок і опустила в колодязь. По мотузку царевич видерся нагору й подякував своїй рятівниці.
Потім вони швиденько набрали повний мішок грошей, вийшли з підземелля й постукали в двері до сусіда. А той питається:
– Що вам треба в таку пізню годину?
Вони відповіли:
– Будь ласка, дай нам двох коней! Ми тобі добре заплатимо.
Дав їм сусід коней, і вони помчали верхи дорогою, яка вела до палацу, що належав батькові царевича.
А розбійник-чоловік, повернувшись додому, не застав там своєї нової дружини. Спустився він у підземелля й побачив, що немає там і царевича в колодязі. Помітив, що і грошей поменшало.
Не гаючи часу, Руввас сів на коня й помчав навздогін за втікачами. Трохи згодом ті завважили погоню і сховалися за велику скелю. Руввас доїхав до скелі й почав нишпорити скрізь, але втікачі мов крізь землю провалилися. Спересердя він почав пускати навмання стріли. Але й це нічого не дало. Так і повернувся лиходій додому ні з чим. Тоді царевич зі своєю визволителькою, побачивши, що небезпека минула, покинули схованку й мерщій далі в дорогу. Ступивши на рідну землю, царевич відразу надіслав батькові звістку, що скоро буде вдома. Ще й не дочитав цар синового листа, як уже були вишикувані двісті вояків та музик, щоб урочисто зустріти врятованого невільника.
Під звуки сурм увійшов царевич зі своєю рятівницею в палац і кинувся обнімати щасливих батька та матір.
– А хто ця дівчина? – поцікавились вони.
– Це та, що врятувала мене від смерті,– гордо мовив юнак.– Я хочу одружитися з нею!
Батьки відразу ж погодилися на шлюб, бо знали ціну волі.
Але лихо не дрімало. Якось дружина царевича зайшла в нужник, коли це несподівано розсунулася перед нею стіна, а звідти вийшла стара бабуся.
– Не лякайтеся! – мовила вона.– Я – володарка цього місця і завжди можу стати тобі в пригоді. Як буде тобі сутужно, поклич мене: «Тітонько, паперова пташко!»
А Руввас, дізнавшись про те, що царевич повернувся у рідне царство, здогадався, що й третя його дружина, яку він не встиг убити, там. І подався туди.
Тим часом молода пара запровадила такий порядок у царстві: страчували кожного злодія, котрий тільки попадеться в руки сторожі. Самого ж Рувваса схопити не вдавалося.
Якось-то двоюрідний брат царевича справляв весілля. Уся царська челядь пішла на бенкет, а дружина царевича лишилася вдома, і охороняли її два полки вояків та двоє левів.
Саме тоді й прослизнув до палацу Руввас. Снодійним він приспав усю охорону, а левам кинув двох баранів. І штовхнув двері, що вели до кімнати колишньої своєї дружини.
– Аж тепер тобі кінець! – вигукнув він.– Яку смерть обираєш собі?
Налякана молода жінка благала помилувати її. Але Руввас лишився глухий до її благань. Тоді вона сказала:
– Роби зі мною, що хочеш! Але спершу пусти мене в нужник.
– Іди,– погодився розбійник.– Тільки знай: я чекатиму на тебе під дверима.
Тільки увійшла в нужник, гукнула:
– Тітонько, паперова пташко!
Враз розсунулася стіна і з’явилась бабуся.
– Чого тобі треба? – спитала вона.
Царівна в кількох словах розповіла про страшну небезпеку. А бабуся дала їй яйце, жменю попелу й порадила:
– Цим яйцем та попелом метнеш у Рувваса, і він одразу ж віддасть чортові душу. Тільки затям: коли народиться у тебе донька й виповниться їй сім років, ти повинна прислати її до мене.
– Добре, бабусю,– пообіцяла молода жінка. А тоді вишла й здолала Рувваса.
Невдовзі народилась у дружини царевича донька. Виповнилося їй сім років. Якось пішла дівчина в нужник, і перед нею розсунулася стіна. Вийшла звідти стара бабуся і сказала їй:
– Нагадай матері, щоб виконала обіцянку!
Дівчинка розповіла матері про бабусю й переказала її слова. Нікуди було діватися: послала мати донечку до старої, як і обіцяла. У домі бабусі дівчинка побачила хворого юнака, який лежав на долівці.
І мовила стара:
– Глянь-но на цього хлопця. Ти зможеш вибратися звідси тільки тоді, коли він одужає.
– Хай буде так! – погодилась дівчинка.
А стара розпорядилась:
– Ось тобі кошик із хлібом, а ось вода. Даватимеш йому хліб і воду, як тільки зголодніє.
Розказавши дівчинці, що і як робити, бабуся зникла. А мала, доглядаючи хворого, не бачила просвітку й страшенно стомлювалась.
Одного разу стала вона під деревом, притулилася до стовбура та й заснула. Уві сні почула, ніби дві голубки розмовляють. Одна голубка сказала:
– О, коли б ти знала, які муки терпить ця дівчинка! Та варто підійти їй до найближчого ставка, набрати води й напоїти нею сонного хлопця, як він одразу ж одужає. Але ходити до ставка небезпечно, бо стереже його лев. Якщо запримітиш, що очі в нього червоні, то це означає, що він спить. Тоді можна безпечно набрати води й спокійнісінько піти назад.
Прокинулась дівчинка, ніяких голубок ніде не видно, проте розмову їхню запам’ятала. Негайно пішла вона до сусіднього ставка і побачила, що очі в лева почервоніли. Отже, він спить. Черпнула дівчинка трохи води в миску й повернулася до хворого. Однак, набираючи із зачарованого ставка воду, мала замочила палець, і він зробився золотий: Напоїла вона тією водою хворого, що міцно спав. Хлопець одразу ж прокинувся й відчув себе цілком здоровим.
Старенька подякувала дівчинці, взяла її за руку й відвела в царський палац. І зразу щезла. Щаслива мати обнімала свою дитину й дякувала Богові за милосердя.
Тим часом дівчинка підростала й не знала, що власником зачарованого ставка був Жовтий цар. Коли він вернувся до ставка, то запримітив, що води трохи поменшало. Але Жовтий цар знав: хто бере в нього воду, той неодмінно намочить пальця. Трохи згодом передягся Жовтий цар продавцем золотих перстнів і почав ходити між людьми, розшукуючи злодія. Отак дійшов аж до царського палацу, оповіщаючи:
– Продаю перстні! Продаю золоті перстні!
Почула це дівчина й покликала його:
– Я хочу купити в тебе золоту обручку!
– Маю обручку для тебе,– сказав продавець,– тільки покажи спершу свої пальці! А чому один з них замотаний!
– Болить він у мене! – схитрувала дівчина.
Тоді Жовтий цар їй і каже:
– Дарма, що болить! Розмотай його!
Дівчина розмотала палець.
– Звідки в тебе такий палець? – поцікавився продавець перстнів.
Дівчина спокійно розповіла йому геть усе про свою пригоду. І цим припала до душі власникові чарівного ставка.
Тоді Жовтий цар пішов до батька дівчини й попросив, щоб той віддав її за нього заміж. Батько погодився і справив багате весілля. У ті дні кожен мешканець міста безкоштовно їв та пив у палаці. І стали жити молоді та радіти, і жили радісно та щасливо, аж поки прийшла до них смерть-розлучниця з безжалісною косою.
