Одного разу Собака і Півень вирушили в далеку подорож. Вони йшли через гори, пагорби та річки, ночуючи в полях та долинах. Якось ніч їх застала у лісі. Півень злетів на високий дуб, а Собака заліз у дупло, щоб сховатися від холоду. Вранці, тільки-но з’явився світанок, Півень заляпав крилами і закукурікав. Не встиг він заспівати свою пісню, а Шакал уже тут як тут.
— Слава Всевишньому за те, що він дав тобі такий чудовий голос! — сказав Шакал. — Від твого співу хочеться бути кращим, присвятити життя молитвам! Щойно твоя пісня торкнулася мого слуху, я одразу ж струсив із себе сон і прибіг сюди. А тепер, Півню, коли ти перестав співати, спускайся вниз, помолимося разом!
Півень одразу збагнув, що турботи Шакала далекі від побожності, що його привело сюди лише бажання згорнути йому, Півню, шию. І він сказав Шакалу:
— Поки я спускаюся, розбуди священика, він спить у дуплі дерева.
Шакал заглянув у дупло, побачив Собаку, що дрімала після нічної варти, і злякано забелькотів:
— Зачекай зачекай! Я збігаю спершу до джерела, зроблю обмивання!
І помчав Шакал, що було сил подалі від цього місця, тільки суха трава прошелестіла.
