Одного разу захворіла царева дочка: тане, сохне день від дня, слівця вимовити не може.
Покликав цар заморських лікарів. Наїхали лікарі з усіх кінців, навезли три вози ліків. Та не допомогли царівні ні заморські лікарі, ні їхні ліки.
Тоді дідок-водовоз, який возив на царську кухню воду з річки, порадив цареві:
– Треба солдатів попитати, вони люди бувалі, може, хтось із них візьметься вилікувати твою дочку.
Зібрав цар на майдані усе військо і питає:
– Гей, солдати, хто з вас візьметься вилікувати мою дочку? Хто вилікує, того добре нагороджу.
Виступив з рядів один солдат та й каже:
– Ваша царська величність, дозвольте я спробую.
– А чи зумієш? – питає цар.
– Зумію чи ні – не знаю, а спробувати треба, не пропадати ж дівці, – каже солдат.
Повели солдата у палац. Поглянув він на царівну і відразу зрозумів, що хвороба її не проста, що тут без нечистої сили не обійшлось.
– Щоб вилікувати твою дочку, – каже солдат цареві, – треба мені десять карбованців грошей.
– І ста карбованців не шкода, тільки вилікуй, – відповідає цар і наказав видати з казни десять карбованців.
Узяв солдат гроші, пішов на базар, купив кишеню горіхів, тоді зайшов до найкращого у місті коваля.
– Змайструй мені, – каже солдат ковалеві, – залізного чоловіка з пружиною, щоб він міг рухати руками. А ще відлий півсотні чавунних горіхів.
Викував йому коваль залізного чоловіка, вилив півсотні чавунних горіхів. Насипав солдат в одну кишеню простих горіхів, в іншу – чавунних, поклав залізного чоловіка на воза і привіз у царський палац.
Залізного чоловіка він поставив у кімнаті, через яку був прохід до хворої царівни, а сам завалився на ліжку, лежить і горіхи лускає.
Наступила ніч. Раптом чує: хтось стукає у двері.
Солдат питає:
– Хто там?
Голос з-за дверей відповідає:
– Гості прийшли.
– Гостям завжди радий, – сказав солдат і відчинив двері.
Зайшов до кімнати чорт, рогатий, з хвостом. Цей чорт кожної ночі царівну лякав, від такого страху царівна й занемогла.
– Ти, солдате, чого сюди прийшов? – питає чорт.
– А ти сам чого прийшов? – закричав солдат. – Що тобі тут треба? Ось я тобі покажу!
Засукав рукава солдат.
Сторопів чорт і каже:
– Тихіше, тихіше, солдате.
– Не можу тихіше! – кричить солдат. – Коли я сердитий, мені до всього байдуже, та я й сам не знаю, що я зараз з тобою зроблю!
Зовсім злякався чорт.
– Ну, заспокойся, заспокойся! – просить солдата.
– Не можу заспокоїтися, – відповідає солдат. – Давай у шашки зіграємо, тоді, може, заспокоюсь.
Домовились грати так: хто програє – тому щигля в лоба.
Почали гру. Солдат грає, а сам дістає з кишені по горішку і гризе.
– Дай, солдате, й мені горіхів погризти, – просить чорт.
– Погризи, – каже солдат і відсипав чорту пригорщу чавунних горіхів. Поклав чорт чавунний горішок до рота, а розгризти не може.
А солдат знай собі лускає та над чортом підсміюється:
– Ох ти, здумав зі мною в шашки грати, а сам горіха не розгризеш!
Грали, грали, нарешті солдат виграв.
– Ну, тепер тримайся! – каже солдат чортові. – Розіб’ю тобі лоба. – Засукав солдат рукави. Затремтів чорт – згадав, як солдат з горіхами справився, – та й просить:
– Солдатику, ти обережніше, легенько.
– Не можу легенько. Дуже вже я розійшовся.
– Ну, хоч трішечки легше.
– І трішечки не можу. Ось мій кривий брат, котрий у кутку стоїть, той може легше вдарити. Хіба його попросити?
– Будь ласкавий, солдатику, хай твій брат щигля дає, – просить чорт.
Підвів солдат чорта до залізного чоловіка, натиснув пружину.
Стукнув залізний чоловік своїм залізним кулаком чорта по лобі – перелетів чорт через усю кімнату, вискочив за двері і втік.
Прибіг чорт додому та й скаржиться:
– Пішов я сьогодні у царський палац царівну лякати, а там солдат! Та такий злий, ледве я утік від нього живим.
Тоді найстарший чорт – криві роги – наказує молодим:
– Завтра підете у царський палац втрьох.
Наступної ночі з’явилось у царський палац троє чортів.
– Що ти тут робиш, солдате? – питають.
– А вам чого тут треба? – закричав на них солдат. – Зараз я вам покажу!
– Та тихіше, тихіше! – заспокоюють його чорти.
– Не можу тихіше, – відповідає солдат, – якщо хочете, щоб я заспокоївся, давайте грати в шашки.
Почали чорти грати із солдатом. Знову домовились грати на щиглі.
Солдат грає та горіхи гризе, а чорти на нього очима лупають. Завидки їх узяли, просять солдата:
– Дай нам горіхів!
– Нате, – каже солдат, – гризіть! – І відсипав кожному по повній жмені чавунних горіхів.
Солдат один за одним горіхи лускає, а чорти й одного розгризти не можуть.
Грали-грали, і солдат виграв.
– Ну, підставляйте лоби! – каже солдат.
Чорти полякалися, а вчорашній битий чорт підскакує:
– Просіть, щоб сам не бив, а брата заставив.
– Солдате, будь ласкав, не бий сам, застав брата щиглі давати! – просять чорти.
– Добре, хай буде по-вашому.
Підвів він чортів до залізного чоловіка, натиснув пружину. Вдарив залізний чоловік залізним кулаком одного, другого, третього, чорти повалились, а як опам’яталися трохи, давай бігти не оглядаючись!
Повернулися вони додому, розповіли старому чортові усе, як було, тоді чорт і каже:
– Завтра усі разом підемо.
Настала третя ніч, знову з’явилися гості у царські покої. Попереду старший чорт – криві роги, за ним усі інші товпляться.
– Що ти тут робиш, солдате? – питає старший чорт. – Як ти посмів моїх молодших братів бити?
– Я й тебе зараз виб’ю! – закричав солдат.
– Тихіше, тихіше! – каже старший чорт.
– Я тихіше не можу, – відповідає солдат. – Якщо хочеш, аби я заспокоївся, давай в шашки грати.
Домовились грати на три щиглі.
Солдат грає та горіхи гризе, а чортам знову дав чавунних горіхів і старому також дав. Поклав старий чорт чавунний горішок в рота, та не розгриз, тільки зуба зламав.
– Ох ти, – каже солдат, – горіха розкусити не можеш, а ще зі мною грати сів.
Грали-грали, і солдат обіграв старого чорта.
Обіграв і давай чортів лякати:
– От зараз я вам лоби порозбиваю!
Старший чорт злякався і просить:
– Бий, солдате, тихіше!
– Не можу, – відповідає солдат.
Побиті чорти підштовхують старшого:
– Проси, щоб він заставив давати щиглі свого брата.
– Солдате, не бий сам, – просить старший чорт, – застав брата щиглі давати!
Погодився солдат.
Вдарив залізний чоловік своїм залізним кулаком старшого чорта по лобі перший раз – у чорта ріг зламався; за другим щиглем – чорт на ногах не втримався, а за третім вилетів за двері і побіг без оглядки. А за ним побігла й решта чортів.
Зачинив солдат за ними двері, ліг і заснув.
Вранці приходить цар.
– Як справи, солдате?
– Нічого, спасибі.
Прийшов цар до дочки, та вже зовсім від страху опам’яталася і говорити почала.
Дав цар солдатові двадцять п’ять карбованців і каже:
– За таку твою послугу відпускаю я тебе із служби, гуляй, солдате, скільки хочеш…
