Було це давно-давно. Йшли якось сонце, мороз та вітер і розмовляли між собою.
– Я сильніше за вас обох,– сказало сонце.
– Ні, я сильніший! – промовив мороз.
Усі троє добре розуміли, що сильному й дужому легше на світі жити: куди б не пішов, повсюди його бояться. Але як дізнатися, хто з-поміж них найсильніший?
Ішли вони отак, ішли й зустріли чоловіка. Побачив їх той, скинув шапку, вклонився й пішов собі далі. Раптом чує: гукають його подорожні. Повернувся до них чоловік, а вони й запитують:
– Скажи нам, чоловіче, по правді, кому з нас ти оце щойно вклонився? Не всім же трьом? Дуже ми хочемо знати.
Задумався чоловік, не знає, що йому відповісти. Сказати, що вклонився всім трьом, але чи сподобається їм така відповідь? Сказати – комусь одному, та як угадати, котрому краще? Розгнівається сонце – може спалити, розгнівається мороз – заморозить, а вітер – землю висушить. Кого ж із них звеличити? Думав-думав і вирішив: скаже, мабуть, що вклонився вітрові. Хоч як гаряче пече сонце, а подме вітерець – одразу прохолодою повіє. Хоч як лютує мороз, а подме південний вітер – одразу потеплішає. Отож чоловік і каже:
– Вітрові я вклонився.
Не сподобалась така відповідь сонцю, погрожує воно чоловікові:
– Начувайся тепер, ти мене ще не раз згадаєш! Не забуду я, що ти вклонився не мені, а вітрові.
Вітер заспокоїв чоловіка:
– Не бійся ні сонця, ні морозу! Як тільки почнуть вони тобі дошкуляти, гукай мене!
Улітку сонце вирішило помститися чоловікові – замучити його спекою. Спрямувало воно на нього своє проміння і ну палити все підряд. Чоловікові стало так жарко, що місця собі знайти не може: нічим дихати ні в хаті, ні надворі.
Один порятунок – у воду залізти, та чи довго у воді висидиш?
Згадав тут чоловік про вітер та й каже:
– Хоча б вітерець подув, може, полегшало б.
І тої ж миті повіяв з півночі вітер, приніс прохолоду. Чоловік знову взявся до роботи.
Отож довелося сонцю погодитися, що вітер таки сильніший за нього.
Узимку спробував мороз поквитатися з чоловіком. Так холодно стало, що навіть у хаті треба було кожуха вдягати. Знову згадав чоловік про вітер і каже:
– Хоч би вітер подув, хмари нагнав, то й мороз спав би.
Зірвався тут вітер, повіяв з півдня, закружляли сніжинки, мороз і поменшав.
Вийшов тоді чоловік з хати й вирушив у ліс по дрова.
Зрозумів і мороз, що вітер сильніший за нього і що не під силу йому тягатися з вітром.
Зустрівшись із сонцем, вітер і каже:
– Сильний не той, хто своєю силою вихваляється, а хто своє діло як слід робить.
