Жив колись не цар-царевич, не король-королевич, не мудрець і не чарівник, не бешкетник і не пустельник, не шляхтич і не пан ясновельможний, не політик обережний, не міністр, не військовий, не чиновник гордовитий, не купчик огрядний , не співак милозвучний, не лікар і не знахар, одним словом – простий селянин, завзятий хлоп на ім’я Бурачок. А мав він розум не царський, і не шляхетський, і не панський, а, як то кажуть, простий селянський.
Якось був Бурачок у місті, зайшов на базар і купив там за кілька грошів витрішкувату сову — синові в подарунок. Пішов він з нею назад у своє село. Надвечір втомився Бурачок і почав думати де переночувати. Дивиться: поблизу вогник у хаті світиться. «Дай,— думає,— загляну туди. Може, добрі люди і переночувати пустять».
Підходить до віконця і бачить: на столі, вкритому білою скатертиною, лежить пиріг, пишний та рум’яний, прямо сам до рота проситься, а біля нього гуска смажена та медовухи пляшечка. На лавці сидить повненька-молодиця, рукавички в’яже, пісні співає, чоловіка свого чекає.
«Нічого не скажеш — вечеря гарна!» — подумав Бурачок і постукав у вікно: тук-тук!
– Хто там? Це ти, Метек?
— Пусти, красуне, погрітися перехожого.
Господиня заметушилася, забігала по хаті: в одну мить пиріг полетів зі столу в діжку, пляшка медовухи — в скриню, а смажена гуска— в піч.
«Е, мабуть, не для пса ковбаса! У такої господині і черствим хлібом не поживишся! — з розчаруванням сказав сам собі Бурачок і тільки-но встиг відійти від вікна, як раптом несподівано заскрипіли по снігу легкі сани і під’їхали до будинку. Здоровенний, широкоплечий чоловік у теплому кожусі виліз із саней, підійшов до воріт, забарабанив щосили в хвіртку і крикнув:
– Гей, жоно, відчиняй!
Ворота в ту ж мить відчинилися, господиня провела коня у двір, а господар, побачивши Бурачка, звернувся до нього:
— А ти, братику, хто такий будеш?
— Я людина перехожа,— відповів Бурачок,— пусти, господарю, переночувати.
– Що ж, заходь, ми гостям завжди раді! — сказав гостинний господар і, звертаючись до жінки, додав:
– А ти, накривай на стіл!
— Та що ж накривати! — зітхнула господиня і зиркнула на Бурачка.— Нічого в мене в хаті немає, крім хліба та солі. Не чекала я на тебе, Метек, так скоро, ось нічого й не приготувала. І гостя теж почастувати нічим.
— Ну, нема то нема,— миролюбиво відповів господар.— Що робити? Чим багаті, тим і раді: хліб, сіль та вода теж їда.
І поки господиня накривала на стіл, господар, помітивши на колінах у Бурачка витрішкувату сову, запитав:
— А скажи, братику, що це у тебе за чудо-юдо?
— А це сова— мудра голова, птах розумний та мудрий, усе наскрізь бачить і брехунів ненавидить.
– Ось як? Хитрий, виходить, у тебе птах! — похвалив господар сову і взявся з апетитом жувати хліб із сіллю.
Мужичок Бурачок тим часом вщипнув витрішкувату сову, і та запищала по-своєму.
— Що це вона каже? – поцікавився господар.
— Та каже, що в діжці пиріг лежить.
– Пиріг? Ану, жінко, подивися!
— Та де йому там бути? — відповіла жадібна господиня і з переляком уп’ялася на птаха-віщуна.— Може, якийсь залежалий шматок? Зараз подивлюсь…— Вона зазирнула в діжку і руками сплеснула, наче здивувалася.
Робити нічого — вийняла з діжки рум’яний пиріг.
Господар і гість перезирнулися і, не кажучи ні слова, мовчки взялися вминати пиріг за обидві щоки. Бурачок не довго думаючи знову вщипнув сову – мудру голову, і вона знову запищала.
— А тепер що вона каже? — запитав господар із цікавістю.
— Та все своє плете,— ніби соромлячись відповів Бурачок.— Каже, ніби в скрині пляшка медовухи лежить!
— А що, мабуть, каже правду! — вигукнув господар, весело потираючи руки.— Ану, жінко, перевір!
— Ну, не знаю. Звідки їй бути? Може, залишилася якась крапля. Подивлюсь зараз…— І на столі з’явилася ціла пляшка медовухи.
Господар і гість знову подивилися один на одного з лукавою усмішкою, мовчки випили по чарочці і заходилися з апетитом закушувати пирогом.
— Та ти замовчиш! — тихо прикрикнув Бурачок на сову. Яку, він ще раз вщипнув, а та втретє подала голос. — Замовчи, не твоя справа!
Але цікавий господар швидко перервав бесіду Бурачка з всезнаючою совою:
— Ні, кажи, братику, що там ще напророчила твоя сова — розумна голова.
— Та пусте меле! — ніби неохоче відповів Бурачок.— Каже, ніби в пічці смажений гусак.
– Гусак? Чуєш, жінко? Гусак, та ще й смажений! А ну тягни його сюди та заодно подивися, чи немає там ще чогось.
Господиня кинулася до пічки, зазирнула туди і знову сплеснула руками:
— Так і є! Ах, Божечку мій! Ще недавно нічого не було, і раптом звідкись узявся цей смажений гусак! Розуму не прикладу, дива, та й годі!
Добродушний господар розреготався, підморгнув Бурачку і запропонував випити ще чарочку — за сову — мудру голову, птаха розумного та мудрого, який все наскрізь бачить і брехунів ненавидить.
Коли другого дня, щільно поснідавши залишками ситної вечері, Бурачок попрощався з гостинним будинком, господар підморгнув дружині і весело розсміявся:
—Як не хитра ти, Касько, та не дурень і кіт Васька! Як він тебе за твою жадібність провчив!
