Цю казку розповів моєму дідові столітній воїн. Воїн чув її в дитинстві від свого прадіда. Ось і порахуйте, як давно це все було.
А казка наша про те, як селянин врятував свою країну від чужинців.
Напали на Китай вороги. Підійшли вони до великої річки Янцзи, зупинилися на березі і почали готуватися до переправи. Стривожився китайський імператор, нашвидкуруч зібрав своїх воїнів і привів їх на протилежний берег Янцзи.
Настала ніч, і китайський імператор послав у табір чужинців спритних шпигунів. Перед світанком шпигуни повернулися і сказали:
— Не вистачило часу перерахувати всіх ворогів. Їх більше, ніж рисовогоо зерна у полі. Їх більше, ніж зірок на небі у чорну літню ніч. І в кожного іноземця повний сагайдак стріл.
Злякався імператор і запитав:
— Що ще бачили ваші очі та чули ваші вуха?
— А ще вороги говорили один одному: «Через чотири дні перепливемо Янцзи, переб’ємо всіх китайців, а імператора втопимо в річці».
Ще більше злякався владика китайців. А радники його довго радилися і сказали так:
— Не хочуть боги удачі китайцям! Раз у ворогів стільки стріл — треба відступати.
Почув ці слова старий селянин і прийшов до намету короля.
— Що тобі, обірванцю? – Запитує стража.
— Хочу сказати імператорові, щоби він не слухав своїх радників.
— Кого ж імператору слухати, якщо не своїх вчених радників?
— Мене, – сказав селянин.
— Та ти божевільний! – Закричали охоронці. — Забирайся, поки живий!
Почув імператор шум, вийшов із намету, а за ним його радники.
Селянин зняв капелюх:
— Великий і премудрий! Чи правда, що наше військо відступить без бою?
— Правда, — відказує імператор. — У китайських солдатів не вистачає стріл для битви.
— Накажи, сину неба, виготовити стріли. Хіба в Китаї перевелися майстерні майстри?
Розсердився імператор і вигукнув:
— Що ти кажеш, висловуха собако! Ніхто не зможе виготовити за три дні сто тисяч стріл.
— Тоді треба перемогти ворога розумом, хитрістю та сміливістю. Хіба перевелися в Китаї розумні, хитрі та сміливі воїни?
Імператор відвернувся від своїх придворних і сказав сумно:
— Мої розумні та хитрі радники нічого не вигадали.
Тоді селянин подивився на небо, на річку, на гілки дерев, що колихалися трохи від прибережного вітру, і сказав:
— За три дні я покладу до твоїх ніг сто тисяч стріл.
— Ти, черепаше яйце! – Закричав імператор. — Гаразд, запам’ятай: якщо за три дні в мене не буде обіцяних стріл, я накажу закопати тебе живим у землю.
— Нехай буде так, — смиренно сказав селянин. — А поки що накажіть дати в моє розпорядження двадцять човнів, п’ятдесят солдатів та всю солому, що є поблизу.
Засміялися придворні радники:
— Чи не думаєш ти ощасливити нас солом’яними стрілами?
— Мої стріли будуть не гірші й не кращі за стріли супротивника, — відповів селянин.
Подумав-подумав імператор і погодився: дали селянинові двадцять човнів, п’ятдесят солдатів та п’ятнадцять возів соломи. Селянин наказав солдатам відвести човни в тиху заплаву, приховану від очей ворогів високою густою тростиною.
Минув день. Імператору не терпілося дізнатися, скільки вже стріл приготував селянин, і він підіслав туди шпигунів. Ті повернулися і доповіли:
— Селянин увесь день пив, їв та співав пісні. І ніхто з його солдатів жодних стріл не робив.
— Це шахрай! Він наважився обдурити мене!
А придворні радники схилилися до землі і квапливо сказали:
— Звичайно, це нечуваний брехун! Хіба може придумати простий селянин таке, чого не вигадали сам імператор та його найкращі радники?!
Коли минув другий день, шпигуни донесли знову:
— Старий селянин весь ранок ловив у очереті рибу, а солдати його лежали без діла на березі.
Не витримав імператор і вирушив у заплаву.
— Показуй стріли! — грізно вигукнув він селянинові.
— Я обіцяв приготувати стріли, через три дні, а минуло тільки два. Приходьте до мене післязавтра вранці і ви отримаєте обіцяне.
Не повірив владика селянинові. Звідки йому взяти за день сто тисяч стріл?
І перш ніж увійти до свого намету імператор розпорядився вирити недалеко яму:
— Післязавтра вранці кат закопає в неї цього безсоромного ошуканця!
А в цей час у заплаві більше вже не дрімали. Солдати обшивали човни товстим шаром соломи. Для веслярів було влаштовано маленькі солом’яні курені.
Як тільки настала ніч, з низов’я річки раптом піднявся густий туман. І коли туман заповнив усю річку, селянин наказав вирушати. Солдати сіли в курені, змахнули веслами — і човни нечутно попливли до берега, де веселилися ворожі солдати.
Коли китайці досягли середини річки, вони почули на ворожому березі перекличку вартових. Веслярі завмерли, боячись промовити хоч один звук. Раптом селянин голосно засміявся і наказав усім кричати та бити у мідні тази та барабани.
Човни наближалися до ворога з таким шумом, наче річкою пливло сто барж.
Нічого не могли розглянути чужинці у густому тумані. Вони тільки чули безліч голосів китайців. Щойно човни наблизилися до берега, вороги обсипали веслярів хмарами стріл. Стріли дзижчали, як джмелі, і зі зміїним шипом встромлялися в солом’яні курені веслярів. А китайці шуміли і били в гонги все сильніше. Коли до ворожого берега залишалося зовсім небагато, селянин наказав повернути човни кормою до чужинців і не гребти.
Човни зупинилися, але китайці ще так шуміли, що іноді навіть заглушали свист стріл. А стріл було стільки, що від їхніх ударів тремтіли борти човнів.
Минуло кілька хвилин, і стріли впивалися в човни вже не так часто. Нарешті дзижчання їх стало зовсім слабким. Тоді селянин обернувся обличчям до ворогів і крикнув:
— Дякую!
І відразу ж китайці почали щосили гребти до свого берега. Коли човни досягли заплави, яскраві ранкові промені сонця прорізали нічний туман. Усі, хто був на березі, з подивом побачили, що по заплаві пливуть двадцять величезних дикобразів. Але це були не дикобрази, а човни, які виявилися суцільно втикані стрілами. Корми, ніс, борти та курені — все було обсипане тисячами ворожих стріл.
Щойно сонце осушило росу, до запливи прибули імператор та його радники. За радниками йшов кат, готовий схопити селянина за першим жестом повелителя.
Імператор вийшов із нош і побачив, як солдати селянина витягують із соломи стріли, лічать їх і пов’язують по тисячах. І хоча таких зв’язок було вже більше ста, у човнах все ще стирчало безліч стріл.
Імператор все зрозумів і здивовано вигукнув:
— Звідки ж ти знав, що третьої ночі буде туман?
На це селянин відповів:
— Якщо воїн не знає законів неба та землі і не розуміє мови своєї рідної природи, то нехай він краще сидить у хаті та няньчить дітей.
Тоді виступив уперед один вчений радник імператора і гордо сказав:
— Я теж знав, що вночі буде туман.
Усміхнувся селянин і промовив:
— Однак ваші знання не принесли нікому жодної користі, — значить, вони нікому й не потрібні.
У той же час усі стріли роздали китайським солдатам. Воїни переправилися через річку та напали на своїх супротивників. А у чужинців не виявилося й тисячі стріл. В страху кинулися вони тікати, та небагатьом вдалося врятуватися від згубних стріл сміливих китайських воїнів.
