Давним-давно існує савана – безмежний степ, де трава вища за людину і лише зрідка трапляються дерева і кущі.
У савані живуть звірі та птахи, яких можна зустріти лише там і більше ніде. Багато звірів і багато птахів.
Але ось прийшла в савану зла людина. Дуже зла людина. Вона почала вбивати звірів. Але не для того, щоб їсти, а просто так, задля власної втіхи.
Страшно звірям. Кажуть вони:
– Ой, якщо так далі піде, нас вже не буде багато. Нас буде мало, навіть менше, ніж мало.
І вирішили звірі піти спитати поради у дуже старої, дуже розумної вогняно-рудої ящірки. Вони сказали:
– Ти розумна, скажи: як нам врятуватися від злої людини?
Ящірка подумала і сказала:
– Якщо хтось вчасно попередить вас, що людина близько, ви всі сховаєтеся і людина вас не знайде. Вам потрібен гарний сторож.
Стали звірі вирішувати: кого обрати сторожем? Леопард сказав:
– Мої очі бачать далеко. Мої ноги бігають швидко. Я вмію безшумно підкрадатися. Я вмію ховатися у траві. Я гарний сторож.
І леопард став сторожем савани, сторожем усіх звірів, що в ній живуть.
Леопард гарний сторож, але він хитрун. Він бачить табун зебр чи стадо газелей. Він безшумно підходить.
Він говорить на вухо зебрі чи газелі:
– Наближається людина! Іди за мною, я тебе сховаю.
Він заводить зебру чи газель у високу густу траву, щоб там її з’їсти, і більше ніхто її не бачить.
Стало менше зебр, менше газелей. Їх стало так мало, наче їх немає зовсім. Ті, хто вціліли, пішли скаржитися іншим звірям.
Інші звірі сказали:
– Леопард гарний сторож. Він нас завжди попереджає, коли людина близько.
Зебри та газелі сказали:
– І все ж таки нас стає все менше й менше. А скоро нас зовсім не буде.
Інші звірі сказали:
– Леопард гарний сторож, і ми ним задоволені. А якщо ви незадоволені, пошукайте собі іншого.
Зебри й газелі сказали:
– Ми так і зробимо.
Вони пішли до слона і кажуть:
– Чи хочеш ти бути нашим сторожем?
Слон відповідає:
– Ні. Ви надто швидко бігаєте. Я за вами не встигну. Я втомлюся.
Зебри й газелі пішли до носорога:
– Чи хочеш ти бути нашим сторожем?
Носоріг відповідає:
– Ні. Ви живете стадами й табунами. А я люблю жити сам.
Тоді вони пішли до крокодила.
– Чи хочеш ти бути нашим сторожем?
– Ні, там, де ви живете, мало води. Я люблю сирість.
Зебри й газелі пішли до бегемота, але той навіть не відповів їм. Тільки пробурмотів:
– Спати хочу. – Позіхнув і одразу заснув.
Вирішили зебри й газелі знову запитати поради у дуже старої та дуже розумної вогняно-рудої ящірки.
– Якого нам узяти сторожа, щоб стеріг лише нас?
Ящірка подумала і сказала:
– Який сторож вам потрібен? Гарний. Цей сторож не повинен їсти зебр та газелей. Ось.
Зебри й газелі сказали:
– Нам потрібен якраз такий сторож. Хто він?
Ящірка відповіла:
– Я не знаю такого сторожа.
У цей час дуже маленька пташка перелітала з травинки на травинку. Вона пропишала:
– А я знаю! А я знаю!
Зебри й газелі запитали:
– Скажи, хто?
– А якщо я скажу, ви дасте мені проса? Багато-багато проса? Удвічі більше, ніж я важу?
Зебри і газелі відповіли:
– Так, обіцяємо.
І пташка сказала:
– Вам потрібен страус.
Зебри здивувалися.
– Хіба може птах стерегти звірів? Де ж це бачено?
А газелі сказали:
– А раптом може? Біжимо до страуса!
Прибігли до страуса. Говорять йому:
– Ми шукаємо сторожа. Гарного. Чи ти хочеш нас стерегти?
Страус запитує:
– А ви не вириватимете пір’я з мого хвоста? Я цього дуже не люблю.
Усі закричали:
– Ні! Ні! Обіцяємо!
Страус говорить:
– Ну, тоді я згоден.
Газелі кажуть:
– Знаєш, адже ми живемо стадом!
Страус говорить:
– Я люблю товариство. Так веселіше.
А зебри говорять:
– Знаєш, а там, де ми живемо, води майже немає.
Страус відповідає:
– Мені байдуже. Я мало п’ю.
І тоді всі говорять:
– Добре, іди за нами.
І всі пішли пастися у савану.
Ось вони у савані, і леопард їх бачить. І страуса теж бачить. І це йому не подобається. Але леопард хитрий. Ось він помітив молоденьку зебру, що відстала від табуна.
Леопард підходить до неї і говорить:
– Людина близько!
Зебра відповідає:
– Наш сторож нічого нам не сказав.
Леопард говорить:
– Не сказав, тому що він птах. Йому байдуже, якщо людина вб’є зебру. А мені не байдуже. Мені вас шкода. Іди за мною. Я тебе сховаю.
Дурна зебра повірила леопарду. І пішла за ним. Леопард забрався у найгустішу траву. У високій траві не видно ані леопарда, ані зебри.
Але все бачить страус. У нього довга шия, навіть довша, ніж довга. Зверху страусу все видно.
Страус біжить широкими кроками. Він біжить швидше, ніж швидко. Він наздоганяє зебру, потім наздоганяє леопарда.
Він піднімає свою величезну ногу і б’є нею леопарда по його хитрій голові. Б’є сильно, навіть сильніше, ніж сильно.
Леопард котиться шкереберть та верещить, як шакал. Він наляканий та тікає щодуху.
Страус приводить дурну зебру до табуна і говорить їй:
– Якщо ще раз послухаєш леопарда, я тебе відлупцюю.
Дурна зебра відповідає:
– Ні, ні! Я більше не буду!
Решта зебр та газелей говорять:
– Страус бачить далеко, навіть далі, ніж далеко. Він бігає швидко, навіть швидше, ніж швидко. Він сильний, навіть сильніший, ніж сильний. Страус гарний сторож савани, навіть кращий, ніж гарний.
Зебри та газелі побігли до маленької пташки.
– Ти нам порадила дуже гарного сторожа. Ти одержиш просо удвічі більше, ніж ти важиш. І не один раз одержиш, а стільки, скільки днів у році. І одержуватимеш його завжди. Бо ти нас врятувала!
З того часу там, де пасуться газелі та зебри, завжди є страус.
