Прилягли один раз два приятелі-бідняки на м’якій травичці в полі і повели розмову про те та про се. Стемніло, небо густо всипали зірки. Один з приятелів глянув на поле і каже:
– Ех, було б це поле моїм, розвів би я віслюків!
– А мені б стільки овець, скільки на небі зірок! – розмріявся інший.
– Де ж ти таку тьму овець пасти будеш? На моєму полі? Моїх віслюків без трави залишиш? -Запитав перший.
– Виходить, твоїм віслюкам треба пастися, а моїм вівцям ні?! – образився другий.
– Не дозволю тобі пасти овець на моєму полі! – закричав перший.
– Не дозволиш – силою зжену і тебе і твоїх віслюків!
Слово за слово – розгорілася суперечка. Пустили в хід кулаки, б’ють один одного нещадно.
Йде повз чоловік, питає:
– Чого б’єтеся? Що ви не поділили? Розповіли приятелі, через що сперечаються.
– Розуму у вас – хоч відбавляй! –Розсміявся подорожній. – Без причини боки один одному нам’яли.
