А ось вам історія про знаменитого Сема, техаського Робін Гуда. І до цього дня біля нічних вогнищ техаських ковбоїв, на ранчо, в будинках фермерів – всюди розповідають про його подвиги.
Одні кажуть, він був поганою людиною, підступнішою за змію. Інші клянуться, що – добрим. А дехто стверджує, що і таким, і сяким: коли поганим, а коли добрим. Мабуть, останні ближчі до істини.
За голову Сема Бесса була призначена велика нагорода, байдуже, приведуть його живим чи притягнуть мертвим. І багато хто намагався схопити його.
Якось один дуже здібний молодик, який називав себе детективом, вирішив заробити на цьому купу доларів. Він шукав пригод і не сумнівався, що зловить Сема Бесса, живого чи мертвого. Для цього він вирушив у техаське графство Стефенс, де цей розбійник зі своєю зграєю вів веселе, беззаконне життя. Він обійшов уже чимало пагорбів та лісів у пошуках Сема та його людей. І завжди на його поясі висів шестизарядний пістолет. Надія спіймати Бесса не покидала його.
Якось, ідучи дорогою, він зустрів легкий візок, ним правив візник у низько насунутому на очі капелюсі. Це був не хто інший, як Сем Бесс. Він застиг на сидінні, наче місяць у темному осінньому небі. На дні воза під сіном було заховано два шестизарядні пістолети. Кінь біг дрібним підтюпцем.
Побачивши молодика, розбійник запитав:
– Далеко прямуєш, незнайомцю?
– Так, мабуть, не близько, – відповів молодий детектив.
– Сідай у візок! Чотири ноги у коня все ж швидше довезуть, аніж твої дві.
Молодий чоловік підстрибнув і сів на перід поруч із візником.
– Видно, ти новачок у графстві Стефенс?
– Кілька днів, як приїхав.
– За худобою чи за кіньми, в яких справах?
– Ні те ні інше. За людиною! Я детектив.
– Ого! Це мабуть страшенно цікаво. А шестизарядка в тебе є, щоб спіймати його, ? Я чув, усім детективам належиться, робота така.
– Потрапив у саму точку! Новенький шестизарядний пістолет у мене завжди напоготові. Справа має бути важка.
– Рисі виють, звірина розбігається! – Зауважив з посмішкою Сем. – Можна подумати, ти граєш по великому?
– А то! Кажуть, це найвідчайдушніший розбійник, на якого я виходив колись. Не люблю хвалитися, але тобі скажу: я шукаю Сема Бесса.
– Тю, тю, тю, та ти, я бачу, хлопець не промах. Не застрягла б у тебе ця товста кістка в горлі, юначе! Ніяк, ти сам напрошуєшся на біду?
– Знаю, що це міцний горішок, але ми й не таких бачили! Сподіваюся, із Семом Бессом я впораюся.
– А як ти впізнаєш його, коли зустрінеш?
– Ха, у мене око на злочинців. Я їх миттю розпізнаю. Я їх нюхом чую.
– Відразу видно, ти детектив з головою.
– Я молодий, це правда, але з моїх пазурів ще жодна дичина не вирвалася.
– А що ти, наприклад, зробиш, якщо схопиш Сема Бесса?
– Він у мене стане слухняний, як овечка, бо доведеться виносити його ногами вперед.
– Ось це чоловіча розмова! Правильно, геть страх! Що ж, юначе, можу допомогти тобі, щоб ти не шукав більше Сема Бесса. Бо ти сидиш поруч із ним.
І розбійник глянув детективу прямо в обличчя. Однією рукою він притримував віжки, а іншою крутив своїм шестизарядним пістолетом, який витяг з-під сидіння.
Молодий детектив став білішим за сніг.
– Нн-ні… ні… містер Бесс, я не те хотів сказати.
Я просто розхвалився. А в мене молода дружина та двоє діточок… Я вам нічого такого не зробив… Клянусь…
Сем Бесс дивився на нього, посміхаючись і крутячи в руці пістолет.
У парубка язик прилип до піднебіння. Він не міг видавити з себе більше ні слова і був упевнений, що настав його кінець.
– Ні, – повільно сказав Сем, – добру свинцеву кулю я на тебе витрачати не стану. Влаштовувати виставу з мотузкою теж не буду. Провалюй звідси! Бігом! Я відпускаю тебе. Але щоб ноги твоєї більше не було в Техасі! А то нарікай на себе. Тоді вже ніхто тобі не допоможе, хоч підпали прерію з обох кінців!
Молодий детектив швидко зіскочив з воза, і тільки його й бачили.
