За давніх-давен,
Як свинки співали пісень,
А мавпи тютюн жували,
А кури його клювали Й від того твердими стали,
А качки
примовляли,—
Була собі льоха і мала троє поросят. От підросли вони, вона їм і каже:
— Ідіть, шукайте щастя.
Пішли вони. Перше зустріло чоловіка з в’язкою соломи. Просить його:
— Дай мені цю солому. Я зроблю собі хату.
Той дав, і порося зробило собі солом’яну хату.
Коли це приходить вовк, стукає у двері й гукає:
— Пацю, пацю, відчини. Я до тебе в гості.
— Не відчиню й не пущу,— присягаюся своєю колючою щетиною.
— Раз так, то я дихну-дмухну і розвалю твою хатку.
І вовк дихнув-дмухнув, солом’яна хатка й розлетілася. Схопив він порося і з’їв.
Друге порося зустріло чоловіка з в’язкою хмизу. Просить його:
— Дай мені цей хмиз. Я зроблю собі хату.
Чоловік дав, і порося зробило собі хату з хмизу. Приходить до нього вовк, стукає у двері й гукає:
— Пацю, пацю, відчини. Я до тебе в гості.
— Не відчиню й не пущу, присягаюся своєю колючою щетиною.
— Раз так, то я дихну-дмухну і розвалю твою хатку.
І вовк дихнув-дмухнув, і дмухав, дмухав, аж поки хатка з хмизу розвалилася. Тоді схопив порося і з’їв.
А третє порося зустріло чоловіка, що ніс цеглу. Просить його:
— Дай мені цегли. Я зроблю собі хату.
Чоловік дав, і порося збудувало собі цегляну хату.
Приходить той самий вовк, що поїв його братів, стукає в двері й гукає:
— Пацю, пацю, відчини. Я до тебе в гості.
— Не відчиню й не пущу, присягаюся своєю колючою щетиною.
— Раз так, то я дихну-дмухну і розвалю твою хатку.
І вовк дихнув-дмухнув, і дмухав, дмухав, і хоч як натужувався з усієї сили, а цегляної хати не розвалив. Побачив він,— дмуханням нічого не вдіє, вирішив удатися до хитрощів. І каже:
— Слухай, пацю, я знаю, де росте гарна соковита ріпа.
— Де? — питає порося з-за дверей.
— На городі у містера Сміта. Ходімо туди разом. Накопаємо на обід. Я зайду по тебе зранку.
— Гаразд, заходь. А о котрій годині?
— О шостій.
Порося встало о п’ятій, побігло на той город, накопало ріпи й вернулося додому. Аж тут і вовк приходить.
— Пацю, ти вже зібрався?
— Давно зібрався. Я вже там побував і приніс цілий клунок ріпи.
Вовк розсердився, що порося його обдурило. «Ну,— думає,— постривай: я тебе перехитрую». І каже:
— Слухай, пацю, я знаю, де росте яблуня, а яблука на ній смачні-пресмачні.
— Де? — питає порося.
— У садку, за городом містера Сміта. Ходімо туди разом, нарвемо яблук. Я зайду до тебе зранку о п’ятій годині. Та не йди сам, почекай мене.
Настав ранок. Порося схопилось удосвіта, о четвертій годині, і мерщій у той садок. Думає: ««Поки вовк прийде, я встигну вернутися». Та поки дійшло, поки вилізло на яблуню, поки нарвало в торбу яблук — зирк: уже й вовк іде. Що робити? А вовк підходить і каже:
— Який ти швидкий. Знову встиг поперед мене. Чи смачні яблука?
— Дуже смачні,— відказує порося.— Ось покуштуй.
І кинуло яблуко якомога далі. Поки вовк бігав за ним, порося скочило з яблуні та чимдуж гайнуло додому.
Назавтра вовк знову приходить до хати. Постукав у двері й каже:
— Слухай, пацю. Сьогодні у місті ярмарок. Може, підемо разом?
— А чого ж, ходімо,— каже порося.— Ти коли збираєшся?
— О третій годині,— відказує вовк.
Порося думає: «Немає дурних». Вибралося з дому раніше. Побувало на ярмарку, купило діжечку — масло колотити і вертається додому. Дивиться, а назустріч вовк — прямує на ярмарок. Що робити? Сховалося воно в діжечку. А діжечка й покотилася дорогою вниз під гору. Бачить вовк — котиться щось просто на нього; торохтить, гуркоче. Злякався він, підібгав хвоста і ходу назад — додому. Так і не побував на ярмарку.
Потім приходить до поросяткової хати й розказує, якого страху набрався, коли на нього щось кругле котилося.
— Та то ж я тебе перелякав,— каже порося.— Я був на ярмарку, купив діжечку масло колотити. Коли побачив тебе, заліз у неї й покотився з гори.
Вовк мало не луснув зі злості. Як загарчить:
— Тепер ти не втечеш від мене! Залізу в хату через димар і з’їм тебе.
Почав він видиратися на дах. Поки дерся, порося розпалило в печі, поставило на вогонь казан з водою і жде.
Вовк заліз у димар і посунув униз у піч. Та прямо в казан з окропом — бовть! Порося зразу ж накрило його кришкою. Там вовк і зварився. А порося зажило щасливо в своїй хаті, не знаючи ні горя, ні біди.
Мабуть, і досі живе.
