Жив колись у глибокій гірській долині могутній тигр. Його ревіння жахало всіх птахів і звірів. Проте і могутні тигри можуть попадати в кумедні ситуації.
Якось наш тигр прокинувся від пообіднього сну й відчув, що зголоднів. Надворі вже сутеніло. І тигр вирушив до сусіднього села. Він наблизився до невеличкої селянської хати з прибудованим до неї хлівцем і побачив, що там додивляється один із своїх снів корова.
«Зараз влаштую собі чудовий бенкет!» – подумав тигр.
Та раптом у хаті заплакала дитина. Мати почала заспокоювати її:
– Тихо, доню, тихо! Он до нас іде величезна дика кішка! Ой, яка вона страшна! Однак дитина не зважила на материні слова, її плач і далі наповнював хату. «Звідки ця жінка довідалась, що я тут?» – подумав тигр.
– Цить, доню! Велетенська кішка вже зовсім поруч! – знов проказала мати. Тигр сподівався, що дитина затихне, але вона продовжувала вередувати.
– Доню, ось засушений персик, – долинуло з-за стіни.
Дівчинка вмить замовкла, а тигр зі страху аж заклацав зубами.
«Хто цей Засушений Персик? – подумав він. – Дитина не злякалась такого страхітливого звіра, як я, але зразу перестала плакати при згадці про Персик! Він, бачу, сильніший за мене. Якщо я попаду йому на очі, цей Персик неодмінно схопить і розтерзає мене».
Долаючи жах, тигр заповз у хлівець, де лежала корова.
І тут він побачив якогось чоловіка. То був злодій. Злодій хотів украсти корову. У суцільній темряві він намацав товсту тигрову шию, накинув на неї мотузку і рушив до дверей.
«За цю безрогу корову я матиму купу грошей», – втішався злодій. А тигр був ні живий, ні мертвий.
«Тепер мені край! – думав він. – Це, мабуть, і є Засушений Персик, що про нього казала своїй дитині жінка. Якщо я зареву або нападу на нього, він неодмінно повечеряє мною. Отож краще скорюся».
А злодій був неабияк втішений, що йому попалась така покірна, така лагідна корова. Він вирішив сісти на неї верхи, але зразу відчув, що тут щось негаразд. Скочивши тигрові на спину, він з переляку затремтів: «Що за мана! Це ж не корова, а тигр! Треба якнайміцніше обхопити руками його шию, бо він роздере мене на шматки». І злодій так стис тигра, що той і своєї власної слини не міг ковтнути.
«От, я пропав! – ледве видихнув тигр. – Цей проклятий Засушений Персик задушить мене. Єдиний вихід – скинути його із спини й дременути навтьоки».
І тигр, як скажений, застрибав, вигинаючи коромислом спину. А злодій тримався з останньої сили. Він знав: якщо гепне на землю, то лютий звір тут-таки й роздере його. Ні тигр, ні злодій не хотіли вмирати. Отож чим дужче стрибав тигр, тим міцніше стискав йому шию верхівець. Нарешті тигр не витримав і кинувся до лісу. Коли він пробігав під крислатим деревом, злодій учепився за товсту гілляку, спритно, як білка, видряпався на неї і тільки тут перевів дух.
А тигр, відчувши несподівану волю, радісно заревів на весь ліс: «Я позбувся Засушеного Персика! Я скинув із себе найлютішого велетня! У змаганні з ним я вийшов переможцем! О, це не кожному тигрові під силу! Я найхоробріший, я найспритніший звір у світі!»
