Зустрілися якось лис та кіт. Лис похвалився, що знає дуже багато хитрощів, щоб утекти від ворогів. От лис докладно розповів, як рятуватися, як замітати сліди, а потім і питає:
– А скільки хитрощів знаєш ти?
Кіт на те:
– Я знаю тільки одну хитрість – це видертися на перше-ліпше дерево.
– Мало! Зразу видно, що я хитріший за тебе, бо знаю тисячу хитрощів. Та що тисячу! В мене їх цілий мішок! – вигукнув лис.
Ось так прийшли вони до садової огорожі і чують, як за нею кудкудачуть кури. Лис пообіцяв котові курячу лапку, якщо той полізе з ним у сад. Кіт погодився. Він зумів пробратися в сад, піднявшись по каштану і спустившись туди по груші, яка росла під огорожею.
Лис понишпорив і нарешті знайшов горбик, височенький, щоб можна було стати на нього і перелізти через огорожу. В саду лис повівся, мов хазяїн – він шаснув у курник і задушив курку. Але інші кури так закудкудакали, що прибігли два дворових собаки, а за ними вискочив і господар із рушницею.
Кіт бачить таке й одразу ж стриб на перше-ліпше дерево, яке трапилось під огорожею, і врятувався. А лис шатнувся туди, шатнувся сюди, а перестрибнути через огорожу не може. Так він метався, поки його не розтерзали собаки, а лихий чоловік не вбив із рушниці. Так лиса й кинули лежати на землі з вишкіреними зубами.
Кіт із дуба бачив усе. Коли всі пішли, він спустився додолу, підійшов до лиса та й каже:
– Мав ти хитрощів, смішку, Цілу тисячу в мішку.
Та надійна тільки та,
Що лише одна в кота!
