Був собі Дідусь. Було йому вже сто років. От дізналася Смерть, що живе такий старий-старесенький Дідусь, прийшла до нього й каже:
– Час уже помирати, Дідусю.
– Дай приготуватися, – відповідає Дідусь.
– Добре, – каже Смерть. – Скільки тобі часу треба на те?
– Три дні, – каже Дідусь.
Цікаво стало кощавій: що ж робитиме Дідусь, як він готуватиметься?
Настав перший день. Вийшов Дідусь у сад, викопав ямку і посадив дерево.
– Що ж він другого дня робитиме? – думає Смерть.
Настав другий день. Вийшов Дідусь у сад, викопав ще одну ямку, посадив ще одне дерево.
– Що ж він третього дня робитиме? – з нетерпінням думає Смерть.
Настав третій день. Вийшов Дідусь у сад, викопав ямку і посадив ще одне дерево.
– Навіщо ти дерева садиш? – питає Смерть. – Ти ж завтра помреш.
– Людям на добро, – відповідає Дідусь.
Злякалася Смерть і втекла в темний ліс.
