У Їжачихи було двоє їжаченят – кругленькі, мов клубочки, з маленькими голочками. Одного разу покотилися клубочки – їжаченята поживи шукати. Котяться садом, котяться городом. Побачили Зайчика. Їсть Зайчик солодку морквинку. Їжачкам теж захотілось морквинки покуштувати. Тільки висунули маленькі голівки, а Зайчик як закричить:
– Геть звідси! Ви гидкі, колючі!
Прикотилися їжаченята до матусі, плачуть.
– Чому ви плачете, діточки мої любі? – запитує мати.
– Зайчик каже, що ми гидкі, колючі.
А Їжачиха пригорнула маленьких діток, приголубила їх:
– Та хіба ж ви колючі, діточки мої рідненькі, – промовила вона. Волоссячко у вас м’якесеньке, як льон. Ви ж пухнасті, кругленькі, мов м’ячики.
