Сидить лисиця і їсть рибу. Назустріч їй ведмідь: «Здоров, кума! Де ти рибки наловила?» — «Он там на річці; піди й собі налови».
Ведмідь пішов на річку, опустив хвіст у воду і приговорює: «Ловись, рибка, маленька й велика». А лисиця своє: «Мерзни, мерзни, ведмежий хвіст». А ведмідь говорить: «Що ти, кумо, там говориш?» — «Я говорю: ловись, рибка, маленька й велика».
Сидів, сидів ведмідь, став тягнути хвіст; тягне, тягне — ніяк не витягне. І говорить: «От багато риби начіплялось на хвіст».
А лисиця побігла на село, скликала мужиків та бабів: «Ідіть на річку ведмедя бити». Баби прибігли з лопатами і вилами, з топорами і почали бить ведмедя. Били, били і лапу одбили.
Ведмідь пішов у ліс, виламав велику палку і зробив собі костиль, йде в село до баби і приговорює:
— Іду, бреду на сосновім костилі,
На дубовій палці.
Йде й приговорює:
— Усе село спить,
Уся вода спить,
А одна баба не спить,
На моїй шкурі сидить,
Моє м’ясо варить,
Мою шерсть пряде.
Підійшов ведмідь до дверей і стукає колодкою: «Отвори, бабо, оддай мою лапу!»
Баба злякалась, відкрила підпілля, погасила вогонь, відкрила двері і сіла на піч. Ведмідь увійшов і впав прямо в підпілля. Баба зачинила двері і пішла в село кликати мужиків. Мужики прийшли й почали бити ведмедя. Били, били і хвіст одбили.
Ведмідь без оглядки побіг у ліс; а баба стала жить-поживать і добра наживать.
