Одного разу ведмідь упіймав у лісі зайця і заради втіхи давай його за вуха тягати. Заплакав від болю та образи заєць, а ведмедеві жарти — сміється та тягне. Натішившись, відпустив клишоногий вухатого і пішов далі, перевалюючись з боку на бік.
Забився заєць під кущ, ні живий ні мертвий від страху, сидить, сльози лапою втирає.
— За що таке знущання? — говорив він невідомо кому. І до кого підеш поскаржитися: ведмідь — найсильніший звір у лісі. Вовк та лисиця його нерозлучні друзі. Нещасна я істота – і сам малий і слабкий, і друга у мене немає сильного, щоб міг захистити.
— Я тебе захищу,— почув раптом заєць писк з очерету. Озирнувся вухастик на голос і побачив комара. Вмить висохли його косі оченята – так весело йому стало.
— Ти?— ледве стримуючи сміх, запитав заєць.— Куди тобі, тягатися з ведмедем? Хвалько!
— Я сильніший за ведмедя,— незворушно відповів комар.— Я можу його закатувати до сліз — ось не дам йому спати. Переконаєшся в цьому завтра.— І комар полетів за ведмедем.
День був спекотний, і ведмідь не знав, куди подіти себе від задухи. Приліг у тіні густого дерева. Тільки заплющив очі, як над самим вухом запищало:
— З-з-з-з!
«У, клята комаха!»—впізнав клишоногий комара і почав чекати, коли той сяде на ніс.
Комар покружляв, покружляв над ведмедем і справді сів прямо на ніс клишоногому. Той, не довго думаючи, як дасть собі лапою по носі! А комар, не будь дурним, не дрімав, знав, що ведмедик захоче вбити його. Він злетів ще до удару і тепер, втішений, вирішив не залишати звіра у спокої.
Ведмідь перекинувся на другий бік і тільки задрімав, як знову:
— З-з-з-з!
«Куди тепер сяде ця вреднюща комаха?»—звір прикинувся сплячим.
Писк стих, і ведмідь подумав, що комар відлетів. Але комар і не думав відлітати. Він обережно влетів у вухо клишоногому і сильно вкусив. Ведмідь заревів від болю, схопився, покружляв на місці і як дасть собі по вуху — аж іскри посипалися: знатиме комар, як кусати ведмедя! Потер вухо і ліг зручніше, тепер можна і поспати Але не тут-то було! Тільки заплющив очі, як над головою знову пролунав комариний писк.
— От, клятий! Який живучий!— ведмідь підвівся і пішов шукати інше місце. Пробирається крізь кущі клишоногий, чухається, позіхає на весь ліс, а комар за ним:
— З-з-з-з!
Ведмідь побіг. Довго біг, нарешті втомлений впав під одним деревом. Лежить і прислухається. Тихо у лісі. Усі звірі та птахи сплять давно. Темно – нічого не видно.
«Не чути комара, слава богу, нарешті засну!»
Влігся ведмідь зручніше. Заплющив очі, задрімав. Навіть сон наснився, ніби знайшов він бджолиний вулик, повний меду. Тільки сунув у вулик лапу, як раптом пролунало над самим вухом:
— З-з-з-з!
«Знайшла знову, клята комаха!»
Сів розгніваний клишоногий і став гикати: ги, ги. А комар кружляв, кружляв над головою, дзижчав, дзижчав – то голосніше, то тихіше – і притих.
Сидів, сидів ведмідь, прислухався, знову почав моститися. Тільки задрімав, як знову прилетів комар.
Виліз з-під дерева ведмідь, сів і гірко заплакав:
— Ти так і не відчепився від мене, мерзотнику! Ну тепер стережись — хоч до ранку просиджу, але підстережу тебе і вб’ю!
Але не вбив ведмідь комара. Клишоногий так побив сам себе, що весь вкрився синцями. А комар залишився цілісіньким.
Зійшло сонце. Прокинулися птахи та звірі. Усі вітають новий день. Один тільки ведмідь не радий сонцю. Весь у синцях, злий, іде — а у вухах все стоїть комариний писк.
Побачив заєць ведмедя – підскочив у захваті.
— Оце так комар! Оце молодець!—стрибав заєць і реготав до сліз. А комар — легкий на згадці — як тут.
— Бачив ведмедя? — питає.
— Бачив, бачив! — відповів заєць, а сам тримається за живіт — регоче. -Як ти обробив його! Спасибі друже! Розкажи, як тобі, такому маленькому, вдалося подолати ведмедя.
— Дуже просто,— відповів комар. — Справа в тому, що ми, комарі, ніколи не живемо по одинці, як ви, зайці. До того ж ми не боягузи.
Заєць замислився над цими словами, а комар знову погнався за клишоногим.
