Великий Джон – правнук тих африканців, яких колись привезли до Америки кораблі работорговців. Він теж був рабом і працював на плантації.
Джон був хлопчина відчайдушний, а ще веселий, любив пожартувати, посміятися і щось цікаве розповісти, і затанцювати.
Можна подумати, що Джон був силачем зі сталевими м’язами? Авжеж ні! Він був зовсім невеличкий на зріст. Не за силу, а за кмітливість і спритні витівки прозвали його Великим Джоном.
Ось наприклад. Якось у його господаря стала пропадати з поля кукурудза. До кого пішов білий господар по допомогу? Звичайно, до Великого Джона. Він наказав йому спіймати злодія.
Коли настала ніч, Великий Джон вийшов на полювання. Він сховався на кукурудзяному полі і став чекати. Опівночі стеблини кукурудзи заворушилися…
і з’явився крадій. Це був величезний ведмідь! Ось він іде, не поспішаючи, а в лапах у нього великий оберемок кукурудзяних початків, три десятки, не меньше!
Почув ведмідь, що хтось ховається неподалік, а він страх як не любив, коли йому хтось заважав, озирнувся він, заревів та як кинеться на Великого Джона! Аж кукурудза в усі боки розлетілася.
Почали ведмідь із Джоном битися, ведмідь нападає, а Джон стрибає навколо нього, як мавпа, заплутує звіра.
А потім як скочив йому на спину та й ухопився за ведмедячі вуха. Хоче ведмідь скинути з себе вершника, а не може. Почав він носитися по кукурудзяному полю, як вітер.
А Великий Джон розтягнувся у звіра на спині – той ані вкусити його, ані скинути не може. Ганяв ведмідь, ганяв, цілу ніч бігав, під ранок стомився.
Увесь видохся, ліг на землю і попросив Великого Джона відпустити його до своєї старої ведмедиці. Великий Джон не заперечував, але за однієї умови: до кукурудзяного полю щоб ближче ніж на милю не підходив.
Ведмідь із радістю погодився.
От який він був – Великий Джон. Про таких кажуть – хоч мале, та завзяте!
Одного разу вирішив Великий Джон удати з себе віщуна. Увечері сховався він у господарському домі і почув: “Завтра пора починати прибирати кукурудзу”.
І він побіг по сусідах та почав хвастати, що вміє віщувати майбутнє:
– От побачите, завтра нас примусять збирати кукурудзу!
Іншим разом Великий Джон підслухав, як господар, напідпитку, хвалився перед своїми гостями: він, мовляв, такий багатий, що нічого йому не шкода. Завтра він відпустить на волю свого найціннішого раба.
Повернувшись до себе в хатину, Джон зібрав друзів та й оголосив:
– Слухайте всі! Я прорікаю, що завтра білий господар відпустить на волю Блу Джона!
Усі так і покотилися від реготу.
А сталося все точнісінько так, як він казав. Вранці господарю, звичайно, вже не хотілося відпускати свого найкращого робітника, Блу Джона, та от тільки гості нагадали, і довелося йому виконати свою обіцянку…
Того ж дня проходив Великий Джон позаду господарського дому, як раптом прямісінько на нього з вікна вилили відро брудної води. Та ще й по потилиці щось стукнуло.
Великий Джон дивиться – а це перстень з діамантом! Джон його одразу впізнав – це був перстень білої пані, дружини господаря.
Не встиг Великий Джон і оком зморгнути, як підскочив до нього індик та й – хоп! – проковтнув перстень.
Але Великий Джон не розгубився. Він побіг до господаря. А в панському домі метушня – покоївки з ніг збилися, перстень шукають. А Великий Джон і говорить пані, що перстень треба шукати в животі у індика.
Не хотів господар різати індика, шкода йому. Але все ж таки пані наполягла, зарізали птаха. І витягли діамантовий перстень!
Тепер вже й самому господарю захотілося похвастати, що серед його рабів є віщун. Він навіть побився об заклад з одним білим плантатором:
– Закладаю мою плантацію проти вашої, що Великий Джон – провидець.
А перевірити вирішили так: сховати щось під великим казаном, а Великий Джон нехай вгадає, що саме.
Ох, як злякався Великий Джон: а що, як не вгадає? Обійшов він казан раз, другий, третій. Нічого не може придумати…
– Ох, попалася хитра лиска в пастку… – пробурмотів він, маючи на увазі себе.
Усі так і ахнули. Адже під казаном, дійсно, сиділа лисиця! Ось так білий господар Великого Джона став удвічі багатшим.
Вирішив він, що таку подію треба відзначити: запросив свою дружину у подорож – подивитися Нью-Йорк та Філадельфію. А Великого Джона у нагороду зробив наглядачем плантації.
Проводив Великий Джон білих господарів, посадив їх на поїзд. Він не знав, що господарі вирішили зійти на наступній станції та потихеньку повернутися додому й перевірити, як там Великий Джон, чи добре він зі справами вправляється.
А Великий Джон побіг додому та й зібрав усіх своїх товаришів.
– Сьогодні ми влаштуємо собі свято! – запропонував він.
Убрався він у костюм білого господаря, запросив скрипалів та гітариста, щоб гості танцювали під музику.
Коли свято було у самому розпалі, на порозі будинку з’явилися білий чоловік та біла жінка. Вони були у брудному одязі, дуже стомлені та голодні.
Великому Джону стало шкода мандрівників:
– Відведіть їх до кухні та дайте їм поїсти, що там залишилося від святкового столу! – він зробив усе точнісінько так само, як зробив би його білий господар.
Через деякий час білі гості знову з’явилися в залі. Вони встигли перевдягнутися, і Великий Джон їх одразу впізнав… Це були його господарі!
Ух, як вони розлютилися!
– За таке тебе мало вбити! – кричав господар. – Принести мотузку та повісити цього негідника на старій сикоморі!
Великий Джон лише встиг шепнути на вухо своєму кращому приятелю:
– Візьми сірники та мерщій лізь на сикомору. Тільки-но я скажу “блискавка”, ти одразу запалюй сірника, зрозумів?
І от Великий Джон опустився на коліна і став читати свою останню молитву:
– Боже, якщо ти збираєшся до світанку врятувати мене, звільнити усіх рабів і покарати до смерті наших білих господарів, подай знак, блисни блискавкою!
Тут приятель Великого Джона, що сидів у гіллі сикомори, запалив сірника – наче блискавка блиснула.
– Досить молитися! – злякався білий господар.
І якомога швидше відпустив на волю усіх рабів. І Великого Джона, ясна річ, теж.
Ось так Великий Джон здобув усім неграм волю. З того часу і прозвали його Великий Джон Визволитель.
