У ті далекі часи, коли ще не винайшли пароплав, жив один хлопчик, і звали його Альфред Буллтоп.
Він ріс жвавим і допитливим. Однією з улюблених розваг Альфреда було лазання по скелях, на які багатий штат Мін. Альфред видирався на найвищі вершини і вдивлявся туди, де горизонт вливався з океаном. Йому кортіло неодмінно бути першим, хто побачить на обрії білі вітрила кораблів, що поверталися до рідного порту з далеких країн (а кораблі з Мена плавали і до Індії, І до Китаю). А траплялося Альфреду першому помітити чорну хмару на горизонті, він кричав щодуху:
– Насувається шторм!
Тому його так і прозвали: «Насувається Шторм».
Будучи невисоким хлопчиною, Насувається Шторм швидко зметикував: чим вищий він виросте, тим більше зможе побачити. І ще він вирішив: якщо йому вдасться вирости вище за скелі, то більше не доведеться підійматися по гострих каменях, щоб милуватися океаном. Ось тоді Насувається Шторм і вирішив вирости великим-превеликим.
Уже у десятирічному віці ріст нашого героя сягнув шести футів, а це значить, що хлопчак був на зріст трохи менше двох метрів (або, за матроською міркою, один морський сажень). А такому великому хлопцеві вже не слід було тинятися без діла. Тому Насувається Шторм вирішив підшукати собі яку-небудь роботу. Та про яку справу може мріяти людина, яка понад усе на світі любить дивитися на океан? Звичайно ж, Альфред подався в моряки. Але, оскільки він був ще зовсім юним, то його могли взяти тільки юнгою. Втім, це цілком влаштувало нашого героя.
Насувається Шторм найнявся на корабель «Красуня Сьюзі» кают-юнгою. До його обов’язків входило стежити за порядком у капітанській каюті і виконувати дрібні доручення капітана протягом усього плавання. А «Красуня Сьюзі» ходила від штату Мен до самого Мадагаскару.
Насувається Шторм відмінно справлявся зі своїми обов’язками. Ба більше – примудрявся допомагати іншим членам екіпажу. Наприклад, загляди в за обрій, щоб попередити стернового про наближення айсберга або появу піратів. А щоб бачити далі, Альфред вирішив іще трохи підрости. І свого домігся.
Після першого плавання на «Красуні Сьюзі» Насувається Шторм уже багато чого навчився і тому міг уважатися справжнім моряком. Тоді він пішов до капітана великого судна, яке називалося «Зірка морів», і запропонував свої послуги.
Капітан пильно оглянув Альфреда і сказав:
– Що ж, ти, схоже, хлопець міцний, та й виглядаєш наче справжній морський вовк. Як звати тебе, юначе?
– Альфред Буллтоп, але люди звуть мене Насувається Шторм.
Так у судновому журналі капітан і записав: «Насувається Шторм, А. Б.».
Капітан не помилився. Насувається Шторм і справді виявився відмінним моряком. Капітан не втомлювався ставити Альфреда за приклад іншим морякам, називаючи його «вищий клас». Відтоді й повелося називати хороших моряків класом АБ. Певне, вам доводилося про це чути?
Якось «Зірка морів» прямувала із вантажем лісу до порту, розташованого па південному заході Ірландії, Котрий носить горде ім’я – Корк. Плавання затягнулося на кілька місяці через зрадницький мертвий штиль, під час якого вітрила на щоглах обвисли, мов ганчірки. Тим часом Альфред продовжував зростати – для нього «Зірка морів» уже була замала. Та попри це Насувається IIIторм сумирно справлявся зі своїми обов’язками юнги.
У північній Атлантиці «Зірка морів» раптом зупинилася. І хоча здійнявся сильний східний вітер, що натяг вітри на судна як струну, корабель закляк на місці. Можна було подумати, що «Зірка морів» сіла на рифи. Та звідки ж вони візьмуться посеред океану?
Жодного страху щодо того, що корабель потоне, ні в кого не було. «Зірка морів» була міцним, зробленим на совість судном. До того ж вантаж, який знаходився в його трюмах, дозволив би залатати яку завгодно пробоїну в борту. Але от чудасія – жодного пошкодження і видимих причин зупинки судна не виявили. Одначе капітан і вся команда перебували в тривозі: стовбичити посеред океану ні в чиї плани не входило.
Насувається Шторм вирішив довідатися причину зупинки. Не лякаючись акул і косаток, що хижим кільцем оточили судно, він стрибнув з борту в море і зник під водою. Протягом півгодини на глибині тривала якась метушня і боротьба, догори здіймалися бульбашки повітря, океан вирував й пінився.
І ось нарешті хвилі океану розступилися. Між ними з’явився Насувається Шторм. За два помахи опинився Поруч з кораблем і, вхопившись за борт, видерся на палубу. І тієї ж миті «Зірка морів» помчала вперед.
Капітан і команда обступили Альфреда і почали розпитувати, чому корабель стояв на місці та як Альфреду вдалося звільнити судно. Насувається Шторм відповів, що до кіля корабля прилип гігантський восьминіг. Чотирма щупальцями він вчепився в корабель, а іншими присмоктався до скелі.
– Але як же тобі вдалося відчепити його? – здивувалися матроси.
– Дуже просто, – відповів Альфред. – Насамперед я дав йому під ліне око. Потім дав під праве. Восьмини звільнив два щупальця, щоб закритися, але тут, не гаючи часу, я зв’язав їх подвійним морським вузлом. А ще два щупальця відрубав йому своїм кортиком!
А треба вам сказати, що «кортиком» Насувається Шторм називав свій палаш, що важив два фунти, який завжди тримав за поясом. Без нього він не міг обходитися, говорячи: «Чого-чого, а ліпшої зубочистки годі шукати!..»
Більше нічим особливим це плавання не запам’яталося – хіба що Насувається Шторм іще трохи підріс. Він вирішив вирости настільки, щоб можна було ловити китів просто з борту корабля. І коли «Зірка морів» повернулася до рідного порту, Насувається Шторм списався з цього корабля і подався на службу на китобійне судно «Містер Джонс».
«Нарешті на мене чекає справжня робота!» – думав Насувається Шторм. Але спочатку на нього чекало розчарування.
Якось під час плавання черговий на щоглі крикнув: «Бачу фонтан!» – що означало: «Попереду за курсом видно кита!» Китобійна бригада розсілася в шлюпки і кинулася в погоню за китом.
А Насувається Шторм не помістився в жодній зі шлюпок – всі вони виявилися маленькими для здорованя Альфреда – тому пропустив полювання.
«Не для того я ріс великим, щоб відсиджуватися на кораблі, доки інші полюють», – сказав собі на те Насувається Шторм. Коли кита загарпунили та пришвартували до борту судна, Насувається Шторм перехилився через високий борт «Містера Джонса» І, взявши кита за хвіст, одним махом закинув його на палубу.
Після цього Насувається Шторм вернувся до капітана:
– Дозвольте наступного разу, коли черговий на щоглі побачить кита, загарпунити його просто з палуби. Бо мені нудно спостерігати за полюванням зі сторони. Та й китобоям не доведеться возитися зі шлюпками.
Капітан, звичайно ж, погодився, адже робота китобоя важка і небезпечна: щоразу, коли вони спускаються на човнах на полювання, ризикують своїми життями. А цей здоровань пропонує полювати на китів без ризиків і праці. То чому ні?
– Бачу фонтан! – знову закричав черговий на щоглі. Насувається Шторм приготувався до кидка гарпуна. «Містер Джонс» був приблизно за півмилі від кита, коли Альфред розмахнувся і кинув свій гарпун у море. Гарпун потрапив точно в ціль, та гарпунер трохи перестарався: кинув своє знаряддя надто сильно. Отож гарпун пробив кита наскрізь і полетів уперед, тягнучи за собою корабель.
Цей випадок навчив Насувається Шторм: щоразу потрібно враховувати силу і бути обачнішим. Більше наш герой ніколи так не хибив.
У кожне нове плавання Насувається Шторм виходив на іншому судні, бо попереднє було вже затісне для нього. Аж ось настав день, коли на всьому узбережжі штату Мен не знайшлося жодного корабля, щоб у ньому міг вміститися Альфред. Тому хлопцю довелося залишитися на березі.
З тугою він дивився туди, де океан зливається з небом. Це був страшний удар для Альфреда. Він довго сумував, щодня приходив на узбережжя та спостерігав за хвилями. Так минали цілісінькі дні…
Колишній китобій вирішив спробувати себе ще в чомусь, окрім морепластва. Насувається Шторм завів власну ферму. Але не знайшов розради у фермерстві. Насувається Шторму не вистачало бур та штормів, хоча він за іграшки тягав плуг один – замість упряжки з восьми волів. Та хіба ця розвага може зрівнятися з роботою в океані, коли Насувається Шторм один буксирував ціле судно, та ще й проти шквального вітру?
Одного дня Альфред почув, що на верфі неподалік будується нове судно. Найбільше за всі існуючі доти кораблі. І називатися воно буде «Славний Кінь».
Корабель був пофарбований у білий колір; та такий білий, що морська піна здавалася не такою білою, як корабель. Він стояв на рейді в декількох милях від Бостона, чекаючи, коли ж його обладнають такелажем і одягнуть у вітрила, шити які зібрали майстрів зі всієї Америки. Бо для вітрил потрібно було стільки полотна, що коли витягнути його в довжину, то матерії б вистачило вкрити шлях від Нової Англії до Австралії.
Коли «Славний Кінь» одягся у вітрила, Насувається Шторм одним із перших після капітана зійшов на його борт. І оглянув судно. Почав з носової щогли – це було рано-вранці в понеділок, – а закінчив у середу, ближче до вечора, на кормі. По дорозі він нарахував понад дюжину щогл, та таких високих, що аж за хмари позаходили. Та й не простими були ті щогли. Вони були сконструйовані так, що складалися – щоразу, коли корабель пропливав під місяцем, – щоб, бува, не подряпати бідне нічне світило.
Корабель виявився настільки величезний, що за рятувальні шлюпки на ньому слугували вітрильні шхуни. Як згодом пояснив нашому герою капітан, використання шхун замість шлюпок було напрочуд зручною справою, адже на цих шхунах вантаж із трюмів «Славного Коня» перевозили в порт. Жоден порт не міг прийняти таке гігантське судно, тому «Славний Кінь» ставав на рейді в декількох милях від порту і далі вантаж транспортували шхунами.
Але понад усе Насувається Шторма здивувала на «Славному Коні»… справжнісінька залізниця!
Щоправда, він одразу здогадався, навіщо вона потрібна. Без поїзда матроси б просто не встигали пересуватися палубою, настільки величезною вона була.
Насувається Шторм залишився дуже задоволений оглядом «Славного Коня». Нарешті знайшлося судно, яке йому навряд чи вдасться перерости!
І ось настав час першого плавання. Товстелезний якірний ланцюг вибрав якір завбільшки з величезну гору – і тисяча матросів злетіла на щогли, щоб підняти вітрила…
За тиждень плавання Насувається Шторм почав турбуватися за команду. За покликом ринди до столу приходило лише з півтори сотні матросів. Решта під час обідньої перерви не встигали спуститися зі щогл, і Насувається Шторм боявся, як би вони не померли з голоду. Зі своїми хвилюваннями він звернувся до капітана, одначе той заспокоїв велетня. Капітан сказав, що на кожній щоглі є свій камбуз, де готують першу, другу, третю страви і навіть варять компот. Окрім того, кожна щогла обладнана не тільки камбузом, але й каютами, де моряки можуть відпочити від вахти, не спускаючись на палубу.
Оце так корабель, оце предмет для гордості! Насувається Шторм пишався своїм судном. Іноді він навіть погоджувався самотужки вистояти вахту біля стерна. Коли ж його вахта закінчувалася, вправного стернового зміняли дві дюжини матросів класу АБ.
Хіба що одне не влаштовувало нашого героя: «Славний Кінь» був занадто великий, і жоден, навіть найбільш шалений шторм не здатен був викликати обожнювану Альфредом хитавицю.
Та одного разу налетів неймовірний шторм. Вітер дув з такою силою, що загнав «Славного Коня» в Північне море, яке знаходиться якраз між Англією і Норвегією. Але і там шторм не бажав залишати судно в спокої – наче, знайшовши супротивника по силах, не хотів його відпускати. Єдиним шляхом повернення в Атлантику лишався Англійський канал (чи, як його тепер називають, Ла-Манш).
Капітан поставив до стерна найкращого матроса, але все одно переживав: чи зможе Насувається Шторм провести величезного «Славного Коня» через вузьку протоку, що відокремлює Англію від континенту. Чи вдасться їм прослизнути?
Насувається Шторм попросив капітана, щоби той наказав команді намилити білі борти корабля. Капітан віддав наказ – і всі матроси взялися до справи. І мило допомогло!
«Славний Кінь» легко прослизнув через вузький Ла-Манш, лише злегка зачепивши прямовисні скелі біля Дувра. Саме тому береги в тому місці білі й понині.
Коли «Славний Кінь» вийшов у відкритий океан, шалений шторм покачав усю свою силу та міць. Вітер подув у зворотний бік і прогнав «Славного Коня» через весь Атлантичний океан і далі – через Саргасове море, де споконвіку вітру не було.
Насувається Шторм напрочуд акуратно провів корабель біля Флориди і Куби, а невгамовна стихія переслідувала «Славного Коня», як то кажуть, по п’ятах. На той час корабель уже перетнув Мексиканську затоку. І от на горизонті зазеленіли джунглі Панами.
«Де ж мені тепер розвернути корабель, щоб нарешті втекти від надокучливого шторму?» – пробурмотів під ніс Альфред. Аж ось просто за зеленню джунглів побачив блакитну смугу води.
Насувається Шторм вирішив прямувати через джунглі, адже все одно іншого виходу не було. Тому звелів додати вітрил…
На повній швидкості «Славний Кінь» пролетів через сушу і вийшов у Тихий океан. Насувається Шторм поглянув назад і побачив: глибока борозна, яка лишилася після «Славного Коня», заповнилася водою і перетворилася на повноводний канал.
Саме так «Славний Кінь» проклав Панамський канал.
Ось які справи здійснив славний Насувається Шторм, котрий мав зріст чотири морські сажні. Він кермував найбільшим у світі кораблем і проклав найбільший судноплавний канал. Він по праву носив звання «найсолоніший з усіх моряків». І нині кожен матрос класу АБ знає та пам’ятав славного Альфреда Буллтопа Начувається Шторма й пишається ним.
