Жив у світі веселун Гоха. Якось вирішив його сусід відвідати рідню, та ось невдача — гусей нема на кого залишити. А їх було в сусіда двадцять штук. Пішов він до Гохи, попросив доглянути за гусьми, доки він буде у гостях.
— Завжди радий допомогти сусідові, — погодився Гоха, — але прижени їх до мене на подвір’я. Адже їх і напувати, і годувати треба, не набігаєшся через вулицю.
— З величезним задоволенням, — зрадів сусід і вранці пригнав гусячу череду на подвір’я до Гохи.
— Ось вони всі тут, усі двадцять, — сказав він і поїхав у гості.
Чи довго, чи коротко, повернувся сусід і одразу на подвір’я до Гохи, за своїми вихованцями. Яке ж було його обурення, коли Гоха повернув йому дев’ятнадцятеро гусей.
— Гоха, — обурився сусід, — одного гусака не вистачає. Я тобі залишив двадцять штук, а тут лише дев’ятнадцять.
– Приятелю, я ніколи не був сильний у рахунках, – простодушно посміхнувся Гоха. — Якось уранці ти пригнав до мене череду гусей і попросив доглядати їх, це пам’ятаю. Я твоє прохання виконав, ось вони, твої гуси, всі тут забирай.
Як не волав до його совісті сусід, як не обурювався, слова його — як об стіну горох. Гоха не розумів, про яку гуску йдеться. Нарешті сусід, прихопивши гусей, прийшов до суду і подав скаргу на Гоху.
Суддя викликав Гоху до суду і спитав, чому він приховав одну гуску з тих двадцяти, що знаходилися під його наглядом.
— Ваша честь, я завжди шкутильгав в рахунках. Якось уранці сусід пригнав до мене на подвір’я череду гусей і попросив доглянути їх, поки він відвідає рідню. Так я й зробив. А тепер він кричить, що одного не вистачає. З чого він це взяв, не зрозумію, хоч убийте.
Суддя, добродушний старий, перейнявся до Гохи співчуттям і вирішив допомогти йому розібратися в арифметиці. Він викликав двадцять солдатів, вишикував їх уздовж стіни суду і, повернувшись до Гохи, сказав:
— Зараз я тобі покажу, чому твій сусід вирішив, що одного гусака не вистачає. Ось перед тобою стільки солдатів, скільки гусей тобі залишив сусід. Розумієш перебіг моєї думки?
– Так, ваша честь, – кивнув Гоха.
— Отож, якщо солдат стільки ж, скільки було гусей, то кожному солдатові дістанеться по гусці, — вів далі суддя.
– Згоден, ваша честь.
Суддя наказав солдатам взяти по гусці. Дев’ятнадцять солдатів зловили по гусці, а двадцятий залишився з порожніми руками.
— Бачиш, Гоха,— з надією звернувся до нього суддя,— дев’ятнадцять солдатів упіймали по гусці, а двадцятий залишився з порожніми руками. Чому?
— Перепрошую, ваша честь, але цей хлопець — дурень! – випалив Гоха. — Перед ним була ціла череда, хто винен, що він не схопив жодного?
