Сталося це в той час, коли білка була ще незаміжньою.
Їжаку дуже хотілося одружитися з нею, а щоб вона за нього пішла, він щодня приносив їй подарунки. Усі яблука, скільки їх було в окрузі, притягнув білці.
— Так і бути, — сказала одного разу білка, — піду за тебе, тільки дивись будь добрим чоловіком.
Їжак на радостях обіцяв їй все.
Негайно покликав він вовка в посаджені батьки, лисицю в посаджені матері, зайця за дружбу, сарну за дружку. Як-не-як білка — наречена, а їжак — наречений.
Зіграли весілля. Їли, пили, веселилися. А потім вирушила білка до себе на сосну, їжак — за нею. Залізли в дупло і полягали спати.
– Гей, ти, – каже раптом білка їжу, – відсунься трошки, дуже вже ти колючий!
Їжак послухався і трохи відсунувся. А білка йому знову:
— Відсунься ще, колються твої голки.
Їжак сперечатися не став, відсунувся. Білка втретє каже:
— Відсунься подалі, колючий ти, спасу немає!
Їжак послухався, відсунувся ще й — бац! — гримнувся додолу, та так забився, що в нього назавжди пропало охота лазити по деревах.
А білка недовго була незаміжньою — незабаром вийшла заміж за бурундука.
Бурундук теж не припав їй до вподоби, і вона виштовхнула його з дупла. Але той не будь дурень — візьми та й учепись за гілку. Вчепився він у неї пазурами і давай звідти лаятись зі своєю дружиною.
Вони й досі не помирилися і при кожній зустрічі голосно лаються.
