Був собі чоловік Іван. Дуже гірко йому жилося.
– Піду, – каже, – та собі смерть заподію!
Ішла баба дорогою. Аж бачить, на дереві коло шляху Іван висить.
– Іваночку, голубчику, що це ти наробив! – заголосила баба.
Коли придивляється та й каже:
– Ге, та як же кумедно завісився, що пустив мотузок попід пахвами; добрі люди так за шию вішаються.
А Іван озивається з дерева:
– Та іспитував я, – каже, – за шию, коли ж дихати не можна!..
