Жили-були два брати. Поділили вони все добро по-доброму, а як дійшло до луга, — засперечалися. Старший брат мав сина; батько й каже йому:
— Синку, закопаю я тебе на лузі першого тижня після новолуння, а братові так скажу: «Кому відгукнеться луг, той і буде його господарем». Дивись, відгукнуся.
Пішов старший брат до молодшого й каже:
— Знаєш, брате? Дуже багато ми сперечаємося ми з-за луки, давай, щоб нам не сваритися, підемо першого тижня після новолуння і запитаємо у лугу, нехай сам скаже, чий він: кому відгукнеться, той і буде йому господарем.
Брат погодився.
Вранці старший брат закопав на лузі свого сина. Потім, годині о дев’ятій, брати удвох прийшли на луг. Молодший брат закричав:
— Агов, луже, чий ти будеш?
Луг не відгукнувся. Запитав старший брат – той, що сина закопав:
— Агов, луже, чий ти будеш?
Йому обізвався син із-під землі:
– Твій я, твій!
І молодший брат віддав йому луг. Коли він пішов, батько почав відкопувати сина. Але на тому місці, де він закопав хлопця і звідки той озивався, його вже не було. Шукав, шукав його батько, та так і не знайшов: син став кротом та так кротом і залишився. Ще й тепер риє його син той луг.
