Сталося це давним-давно, у старі добрі часи, коли ще звірі говорили. Жив-був маленький хитрий мангуст, і була у нього велика гарна мисливська собака. Вірою та правдою служила собака своєму господареві. Щодня, чи падав дощ, чи палило сонце, працьовитий пес йшов на полювання і завжди повертався зі здобиччю. І не з якоюсь, а з великою здобиччю! Він приносив не менше десяти-дванадцяти штук різної звірини. Дуже пишався ним мангуст. У всій окрузі тільки в нього одного був такий славний пес. І хоча кажуть: “Добра слава лежить, а погана по дорозі біжить”, – про собаку мангуста по всіх навколишніх селах і селищах пішла добра слава. Дізналися про неї навіть у горах, долинах і ущелинах умілі звірі-мисливці, які жили там.
Дізнався про неї і крокодил – не менш майстерний мисливець, вірніше, розбійник та гроза тутешніх річок. А як дізнався, вирішив навідатися до мангуста, перевірити, чи це так? Чи правду говорять звірі?
Мангуст зустрів крокодила гостинно, запропонував сісти.
– Чув я, – сказав крокодил, як тільки ступив на поріг будинку, – про твого собаку. Плетуть такі небилиці, ніби вона щодня тобі приносить десять-дванадцять штук усякого звіра. Це правда?
– Ти питаєш: “Чи це правда?” – сказав мангуст. – По всьому видно, ти не віриш тому, що всім добре відомо. А мою собаку всякий знає – про неї тільки й говорять у наших краях.
– Ні, я вірю, – збентежено відповів крокодил, бачачи, як химерно витлумачив його слова мангуст. – Я запитав: “Це так?” – лише тому, що не вірю чуткам.
– Цим чуткам можна вірити. Чисту правду кажуть звірі. Такий собака, – продовжував мангуст, – подарунок долі. Їй ціни нема! Вона годує і мене, і всіх мешканців мого села.
– А скажи, будь ласка, яка вона із себе? Чим вона відрізняється від своїх побратимів?
– Хм! Чим відрізняється? Це справжній породистий пес! Що може бути в нього спільного з собачою зграєю?!
– Як би мені хотілося хоч одним оком глянути на неї. Покажи, зроби милість…
– Та її немає вдома. Вона ще з полювання не повернулася.
– Хотів би я мати такого собаку. Може, продаси, га? – вирішив спробувати щастя старий пройдисвіт, сподіваючись якось обдурити мангуста.
Забув лукавий ошуканець, що мангуст маленький, але хитрий.
– Якщо сказати правду, я продавати її не збирався. Але раз тобі так дуже хочеться… І якщо здобич ти ділитимеш навпіл, а з собакою добре поводитись… Чому не продати?!
– А що ти за неї хочеш?
– П’ять кіз.
– Дорогувато…
– Дорогувато?.. Як хочеш, можеш не купувати, нехай твої кози на полювання ходять. Тільки угода вигідна! Через два-три дні ти зрозумієш, що я віддав її тобі задарма. Щодня вона стільки здобичі приносить! У суть треба дивитися. Але знаєш, не я до тебе прийшов, а ти, не я тобі нав’язую собаку, а ти просиш продати її. Не зійшлися в ціні – бувай здоровий. Ти залишайся на своєму, а я на своєму, і справі кінець!
Крокодил усміхнувся: він вважав, що справа зроблена, адже мангуст погодився продати собаку. А ціна? П’ять кіз, так п’ять кіз! Аби цей поганець не передумав, і крокодил подався за козами.
Ось тут усміхнувся мангуст. Ні, не посміхнувся, а засміявся. Ні, не засміявся, а зареготав і реготав довго, до упаду: спритно він обставив зеленого, той навіть не бачив собаки, яку купив.
Через годину мангуст зібрався на полювання зі своїм собакою, дивиться – йде леопард до його будинку.
Видно поспішає, боїться запізнитися. І вигляд у нього стурбований.
Мангуст заховав собаку – навіщо виставляти напоказ своє добро? – сів поважно біля порога і почав чекати знатного гостя – все-таки гроза тутешніх лісів і полів. Плямистий привітався з мангустом, і той запропонував йому сісти, на знак поваги. Леопард почав розповідати мангусту всі відомі йому плітки. Говорив, балакав, заговорюючи зуби господареві будинку, потім не витримав і спитав навпростець:
– Чув я, у тебе є хороша мисливський собака. Чи не продаси?
Мангуст знизав плечима і сказав, дивлячись на співрозмовника:
– Ну, є у мене собака, але яка потреба мені її продавати? Ти ж знаєш, другої такої немає у наших краях. Вона мене годує.
– Не брешуть звірі, – зітхнув леопард. – Подивитися б на неї.
– За перегляд грошей не беру, будь ласка. Тільки вона ще з полювання не повернулася, і коли повернеться – не знаю. Продати! Теж скажеш … Хто ж дасть хорошу ціну ? Ось ти, наприклад, хіба заплатиш як слід?
– Чому б і ні? Такий собака коштує чимало, це я знаю. Говори: скільки хочеш? – сказав леопард, втупившись поглядом у мангуста. – Ну, яка твоя ціна?
Дуже він сподівався, що зуміє обвести навколо пальця цього маленького мангуста: заплатити частину, отримати собаку і… згадуй як звали. Де мангусту тягатись із леопардом?
– Давай п’ять кіз.
– Ну, якщо ти так хочеш, хай буде по-твоєму. Задоволений собою і тим, як спритно він зумів умовити мангуста, щоб той продав собаку, леопард зник у лісовій хащі, і не встиг мангуст до трьох порахувати, як біля ніг його лежало п’ять кіз, одна вгодованіша за іншу. Мангуст відправив їх у загін, а сам, люб’язно подякувавши леопарду, сказав:
– Ну от тепер усе гаразд: кози – мої, а собака – твій!
– Собака мій, а тільки де він? – з неприхованим занепокоєнням спитав леопард.
– Як де? Я ж тобі сказав: на полюванні. Іди сюди. Он бачиш, – і він махнув у той бік, куди поповз крокодил, – там поблискує річка, ось звідти й мусить вона прийти. Але тобі краще сховатись тут у кущах і почекати, хай ближче підійде, а тоді бери її. Тільки чи втримаєш? Вона дуже сильна. Доведеться і зуби, і кігті в хід пустити.
– Не хвилюйся, за цим справа не стане. Ти тільки скажи, де мені сховатися. Ніхто ще не сумнівався в моїй силі, – гордо промовив леопард.
Мангуст не сумнівався: леопард не дасть маху та й крокодил не спасує. Особливо страшна в крокодила паща. А оскільки леопард не знав, як виглядає собака, мангуст описав йому у всіх подробицях зовнішність крокодила, наголосивши:
– Зла дуже, будь обережніше, забаришся – не оминути лиха!
Терпляче й уважно вислухав поради мангуста плямистий леопард і заліг у кущах, на які вказав йому хитрун.
Тим часом мангуст, чекаючи крокодила, передбачав, як схопляться два запеклі розбійники.
Невдовзі крокодил пригнав до мангустового порогу своїх п’ять кіз. Мангуст відвів їх у загін, повернувся до крокодила і сказав:
– Справу зроблено. Тепер кози – мої, а собака – твій!
– Ну, коли собака мій, скажи, де він, – запитав крокодил.
– Он бачиш кущі? – І мангуст показав крокодилові те місце, де сховався леопард, а оскільки зелений не знав, як виглядає собака, мангуст точнісінько описав зовнішність леопарда і додав: – Дивись, будь обережний. Вона так просто в руки не дасться, у неї такі зуби і такі пазурі.
– А нісенітниця… Ніякі зуби і ніякі пазурі для мене не страшні, мою шкіру не прокусиш!
– Так, звісно, але моя справа попередити.
Не зволікаючи більше, крокодил поповз назустріч леопарду. А мангуст свиснув собаку, підхопив свої пожитки, десять кіз уперед пустив і вирушив у дорогу – шукати нового притулку. Він ішов і весело співав:
Щасливо залишатися,
Боротися і битися,
Зелений крокодил,
Плямистий леопард.
А зелений крокодил і плямистий леопард і справді билися, і билися не на життя, а на смерть. Мовчки, вперто вимотували вони один одного, і ні той, ні другий поступитися не хотів. Впала ніч, прийшов світанок, настав новий день, а вони все билися, і здавалося, цій битві не буде кінця. Лише у кінці другого дня, коли зайшло сонце, побачив крокодила і леопарда один чоловік.
– Чим ви допекли один одному і чому б’єтесь так страшно? – спитав він.
Почувши людський голос, крокодил і леопард припинили бій, і кожен почав доводити свою правоту.
– Це мій собака, – сказав леопард, – я купив його у мангуста і віддав п’ять кіз. Зелений обурився:
– Що ти сказав? Я – твій собака? Я не собака, я крокодил! Це ти мій собака, я купив тебе у мангуста. П’ять кіз йому дав.
– Нісенітниця яка! – Я – леопард, – сказав плямистий. Чоловік весело сміявся, слухаючи їхню лайку, а потім зауважив:
– Здорово обдурив вас маленький мангуст. І кіз отримав, і собаку собі залишив. От, чи не підірвав він собі живіт від сміху, потішаючись над вашою дурістю!
А крокодил і леопард, зрозумівши, що вони обдурені, кинулися до мангуста, але того вже й сліду не стало. Хитрун був далеко, і скільки вони не шукали його і кого тільки не питали, ніхто його навіть у вічі не бачив.
Втекти він втік, але зло, створене ним, його переслідує: крокодил і леопард з того часу шукають хитрого мангуста, щоб покарати за обман.
