Іде чоловік з сокирою, а бариня сидить під вікном.
— Чим ти,— пита,— мужик, занімаєшся?
— То де діжку,— каже,— наб’ю, де дров нарубаю.
— Наймись до мене.
— Та й найміть.
— Ось набий мені цю бочку,— каже і дає йому уперед гроші.
Він узяв ту бочку порубав, у круг на дрова склав та й пішов собі.
Приїздить пан, побачив ту бочку.
— Що се,— пита,— таке?
— Та се, душенько, мужик надув.
— От я запряжу тройку коней, так я його дожену.
Побіг скоро і догнав. А мужик побачив його та й став у гречці під дубом, наче держить того дуба. Пан і питає його, що «ти не бачив, не йшов тут мужик з сокирою?»
— Ні,— каже,— бачив.
— А що, я його дожену?
— Ні, ви, пане, не доженете; якби я, то я б вашими кіньми догнав.
— Так бери коні, дожени.
— Давайте сто рублів та постійте, оцього дуба подержте.
От пан став під дуба, аж пнеться та держить його, а того чоловіка і слиху нема. «Обманив, сякий-такий! Постій же, я тобі гречку витолочу, скину дуба».
Одскочив з-під дуба: «От-от упаде!», а дуб і не зворухнеться. «А надув! Вернусь, ще возьму тройку коней, я його дожену». Наздоганя того чоловіка вже на другій тройці.
— Чи не бачив ти,— пита,— тут такого-то чоловіка?
— Ні,— каже,— бачив.
— Що ж, я його дожену?
— Ні, ви не доженете, а якби я вашими кіньми, то б догнав.
— Так бери та дожени.
— Ніколи, пане, треба солов’я стерегти.
А він як ото забачив пана, накрив «золото» шапкою та й стоїть.
— На тобі сто рублів, біжи дожени його, а я твого солов’я постережу.
Узяв той і коні, і гроші, тільки його і бачили. А пан ждав, ждав та: «Надув і цей! От я йому дам». Як учеше кулаком по шапці… «Тьху!» Вернувсь, ще одного коня взяв, знов наздоганяє його, а він у дупло вліз та й виглядає відтіля.
— Чи ти не бачив,— питає,— тут такого-то чоловіка?
— Бачив,— каже.
— Що ж, я його дожену?
— Ні, пане, не наздоженете. Якби я вашим конем, я б догнав, треба ось у дуплі сидіти.
— Дожени,— каже,— я тобі заплачу і у дуплі за тебе посижу. Поліз пан у дупло, а чоловік на коня та й подавсь. А пан сидів, сидів у дуплі та там і пропав.
