Одного разу ведмідь і вовк проходили поблизу дерева, на якому синичка гніздо змостила. Штовхнув вовк ведмедя у бік і показує на синиччине гніздечко:
– Поглянь, он де синиччині хороми.
– Та які ж то хороми, –сміється ведмідь,–звичайнісінька халабуда.
Дуже образилась на ведмедя синиця й заявила, що не подарує цього і не минути тепер війни між лісовими звірами та істотами, котрі літають. Ведмідь з вовком погодилися: були впевнені, що вони переможуть. Обійшов ведмідь усіх звірів, звелів, щоб на завтра готувались до бою.
Обрали звірі лиса за найголовнішого і домовилися: якщо лис лизне сам собі спину, значить, треба всім утікати, хто куди зможе.
А сова підслухала те все й слово в слово переказала птахам.
Уранці, тільки-но розпочався бій, шершень сів лисові на спину й ужалив його. Заскавучав лис від болю й лизнув собі спину. Побачили звірі, що лис сам собі спину лиже, і кинулися чимдуж тікати хто куди, – гадали, що то знак про небезпеку.
Так птахи перемогли звірів, ще й примусили ведмедя у синиці пробачення просити у присутності всіх лісових мешканців.
