Хотів вовк з’їсти чоловіка, бо всяких звірів їв, а чоловіка не їв ніколи. Прийшов вовк до царя звірів лева і каже йому: «Я хочу з’їсти чоловіка». А лев йому каже: «Ти, вовче, нищиш все, що бачиш». — «Царю добрий, — каже вовк, — мені хочеться з’їсти чоловіка». — «Ну, добре, уже я тобі дозволю», — каже лев.
І один раз ішов хлопець в школу, а вовк побачив і питає, чи можна його з’їсти. А лев каже, що хлопця не мож їсти, бо він ходить до школи.
Тогди йшов старий дід.
«Сего мож їсти?» — каже вовк. «Ні, не мож, — каже лев, — бо це дуже старий, і там тільки шкура та кістки, а м’яса немає».
Тогди йшов вояк. А вовк увидів і питає: «Сего мож їсти?» — «Мож», — каже лев.
Вовк підійшов до вояка і каже: «Я маю дяку тебе з’їсти». Вояк це вчув і каже вовку! «Я йду вмитись; не будеш же ти мене їсти невмитого?!»
Вовк йому дозволив. Вояк пішов, вмився і попросив утертись у вовка хвоста, бо нема чим витертись.
Вовк дав свій хвіст, а вояк взяв і обкрутив хвіст кругом руки. Тогди взяв палку і зачав бити вовка, то вовк ледве вирвався, і хвіст лишився в руках у вояка.
Прибіг до царя звірів; і питає цар: «Ну що, добре м’ясо в чоловіка?» А вовк каже: «Більше м’яса людського ніколи не буду хотіти їсти».
