Якось їжак вирив собі нору під високою пальмою. А на тій пальмі звив гніздо лісовий голуб з голубкою. Голуб і голубка жили лагідно та весело, а їжак, дивлячись на них, заздрісно думав:
«Бач, голуб і голубка досхочу їдять фініки, а мені й куштувати їх майже ніколи не доводиться! Що б таке вигадати, аби і я міг ласувати фініками?»
Думав їжак, думав, поки врешті придумав. Побудував він поряд із своєю норою невеличку мечеть. Від рання до смеркання сидів він у мечеті, співаючи молитви — хотів показати, який він святий та побожний і як йому байдуже до грішного світу.
А голуб, побачивши, що їжак молиться, дуже здивувався й спитав:
— Скільки ж років живеш ти отак, їжаче, відцуравшись од усього світу?
— Тридцять років!— відповів їжак.
— А що ж ти їси?— провадив голуб.
— Те, що впаде з пальми,— смиренно відказав їжак.
— А в що ти одягаєшся?
— У колючі голки, а не в м’яке хутро.
— І чим же припало тобі до душі це місце?
— Воно далеко від дороги. Тож коли хтось сюди приблукає, я виведу його на правильний шлях.
І тоді голуб пройнявся до їжака великого шаною й вигукнув:
— Як же це я це знав, що ти такий шляхетний?! Це мені дуже подобається. І я теж хочу відцуратися від грішного світу й жити, як ти.
— Гай-гай,— відповів хитрий їжак,— боюсь, що ти тільки кажеш так, а жити благочестиво не зможеш. Я знав одного селянина, який не поспішав сіяти, боячись, що погубить зерно. Коли ж прийшла пора збирати врожай і селянин побачив, що інші люди жнуть, а його лан досі не засіяний, йому стало дуже шкода, що він промарнував час, і він помер з горя та розпачу.
Вислухавши таку мудру мову, голуб спитав:
— Що ж мені робити, аби позбутися пут цього грішного світу і віддатися молитвам та вшануванню аллаха?
— Треба підготувати себе до майбутнього благочесного життя. Насамперед — обмежити себе в їжі.
— Та хіба я можу полетіти кудись від цієї пальми?— вигукнув голуб.— Адже я птах; де ще мені влаштувати житло, як не на дереві?
— Ось послухайся моєї ради,— мовив їжак.— Натруси з пальми стільки фініків, щоб вистачило на цілий рік і тобі, і твоїй голубці. Потім звий собі гніздечко під пальмою, оселися там і благай у аллаха, щоб він направив тебе на праведний шлях. А фініки, які натрусиш із пальми, перенеси до свого гнізда и заховай, аби було що їсти на чорний день. А коли поїси всі фініки й настане скрутний час, то почни постити, як це роблять святі люди.
— Спасибі!— вигукнув голуб.— Дякую тобі за те, що просвітив мене і навернув на добро!
Голуб та голубка почали трусити фініки і трусили доти, доки на пальмі не залишилося жодного.
Хитрий їжак попереносив усі фініки до своєї пори, радісно примовляючи:
Коли голуб та голубка захочуть фініків, вони попросять їх у мене! А я говоритиму їм усякі святі слова і даватиму благочистиві поради. Щоб краще почути, вони підлетять до мене зовсім близько, а я спіймаю їх і з’їм! І місце під пальмою стане моїм, і фініки падатимуть з неї тільки для мене, і я наїдатимусь до несхочу!
Коли голуб і голубка спустилися з пальми, то побачили, що їжак переніс усі фініки до своєї пори.
— О побожний праведний їжаче,— мовив голуб,— ти наш добрий порадник і наставник. Скажи нам, де ті фініки, яких ми натрусили з пальми? Під пальмою їх немає. Що ж ми, бідолахи, взимку їсти будемо?
А їжак відповів:
— Мабуть, фініки розвіяв вітер. Та ви не побивайтеся. Адже забути про хліб насущний задля великого аллаха — це дуже доброчесний вчинок. І той, хто прорізав роти всім живим істотам, не залишить ці роти без харчу!
І їжак далі говорив мудрі та благочестиві слова.
Голуб та голубка так заслухалися його, що непомітно підійшли зовсім близько до нори.
Їжак підскочив до виходу з нори і вже було роззявив писок, щоб схопити голуба, але той, ураз збагнувши його підступність, пурхнув на пальму, а слідом за ним — і голубка.
— Який далекий сьогоднішній день під учорашнього!— вигунув голуб.— Хіба не знаєш ти, лихий їжаче, що сама доля захищає скривджених? А підступних і лихих чекає те саме, що чекає злодіїв, які хотіли пограбувати чесного купця!
— А що з цими сталося?— спитав їжак.
— Якось один заможний купець з індійського міста Сінд зв’язав свій крам у тюки і вирушив до іншого міста,— почав свою розповідь голуб.— А разом із купцем подалися двоє злодіїв — вони хотіли його пограбувати. Злодії теж напхали крамом мішки і сказали купцеві, що теж їдуть торгувати.
На першому ж привалі вони домовились, як обдурять купця і заберуть його крам. Але кожен подумки вирішив обдурити ще й свого спільника, і кожен говорив сам до себе: «Якщо я обдурю його, то заберу собі весь крам і забагатію!»
Отак обидва вони затаїли в душі лихі наміри.
Один злодій узяв свою їжу й насипав туди отрути, другий злодій зробив те саме. А тоді пригостили один одного і, попоївши, обидва померли! А що злодії їхали разом із купцем, то коли вопи раптом зникли, купець почав їх шукати. Побачивши обох мертвими, він зрозумів, що злочинці хотіли пограбувати його, але натомість покарали самих себе.
Купець забрав собі увесь їхній крам і став іще багатшим, ніш був.
О так і ти, їжаче, можеш залишитися ні з чим! Або й загинеш, якщо будеш лихий та підступний.
Сказав це голуб і полетів разом зі своєю голубкою шукати іншого дерева, щоб ЗВИТИ собі гніздо.
