Надумались якось звірі криницю викопати. Всі копали, тільки один заєць не копав. Коли криниця була готова, всі звірі з неї воду брали, а зайцеві заборонили й близько підходити. Отож скрадався заєць по воду ночами, брав потай. Тоді звірі виліпили людину з живиці й поставили її поблизу. Побачив заєць людину з живиці й каже:
– Геть з дороги!
А людина – ні з місця. Штурхнув її заєць лапою, а лапа й прилипла. Штурхнув другою лапою – і друга прилипла.
Думає заєць: «Ну постривай, зараз я тебе провчу!» – вдарив людину передньою лапою. Та от лихо – і лапа прилипла.
Знайшли звірі зайця ранком і стали думати, як його покарати. Порішили кинути в річку, а заєць як зарегоче:
– От і добре, от і добре!
Замислилися звірі: якщо заєць так радіє, не можна його в річку кидати, і кинули зайця… в чагарник. А йому цього й треба було.
