Лежала на стежці червона шапочка з голубою китичкою.
Кралася Кицька за Мишкою, побачила шапочку.
– Няв, няв! Мила шапочка!
Натягнула Кицька шапочку на голову. Не чути їй, як Мишка шарудить у куточку.
– Няв, як прикро! Шапочка вушка затуляє,– засмутилася Кицька.– Віддам шапочку Півникові.
– Ку-ку-рі-ку! – зрадів Півник.– Пр-рек– к-крас-на шапочка!
Надів її.
– Я-к-ка прикрість! – мало не розплакався Півник.– Шапочка закриває мій гребінець. Ніхто мене не називатиме більше Півником-братиком, золотим гребінчиком.
– Му-му! Дай ме-ні прим-міряти шапочку,– попросила Корова.
Начепила вона шапочку і глянула в корито з водою, як у дзеркало.
– Ні, на м-моїх рогах шапочка не м-може трим-матись!
Тут нагодився Песик.
– Прим-міряй шапочку! – сказала Корова.
Надів її Песик.
– Р-р-р! Ця гар-р-на чер-р-вона шапочка мені не підходить! Мої вуха завжди повинні стояти стор-рчма, щоб кр-раще чути. Я охор-роняю двір-р!
Поклав Песик шапочку на ганок і сів поруч.
Вийшло на ганок Малятко, побачило шапочку, з радощів на одній ніжці застрибало.
– Спасибі, Песику! – подякувало Малятко.– Цю червону шапочку з голубою китичкою мені мама подарувала. А вона загубилася!
І одягнуло Малятко шапочку. Якраз шапочка йому прийшлася.
