Плакало Жабеня:
– Чому я таке мале?
– Бо мало їси! – кумкнула Хитра Жаба.
– Ква! То я знаю, що мені робити.
І Жабеня підстрибнуло…
Ковть! – з’їло комара.
Глянуло на себе у воду, як в люстерко… Підросло, але мало.
Ковть! – з’їло гусінь.
Ковть! – зник горобець.
Ковть! – пропав зайчик, що стрибав через болото.
Ковть! – не стало вовка, що гнався за зайчиком.
Ковть! – у Жабенятковому животі опинилося рідне болото.
Ковть! – і лісу вже нема.
Ковть! – пересохло море.
А Жабеня роззя… роззяв… роззявляє рота на цілий світ!
Гам!!!
І луснуло.
