Любо було глянути, як наїдуть запорожці в Сагайдачне. Народ усе широкоплечий, вусатий, бравий… Голови голили. Тоді ще мода була носити чуприну, то оце в кого довга — візьме й обмота кругом вуха.
Жупани, пояси, шапки, сап’яни [2] на них були дорогі. По боках і позад сідла у кожного пістолі, шабля. А на конях як їздять!.. Оце, було, зіскоче, пригнеться і летить, як муха.
Коней у них дуже гладких, важких не було, а так — саме в тілі. А що, було, за швидкі, що за меткі, — так кат його батька зна! Було, звіра там якого накине оком — то вже й його: чи кабана дикого, чи сайгака [3],— везе в тороках [4]…
Дорогою їдуть — як мак цвіте: і синіє, і зеленіє, і червоніє [5]. Попереду ватажок, а за ним джура [6], козаки. Коні добре знали козацький норов. Було, їдуть тихо, потім виграють підтюпцем, а далі як залопотять! Пішла курява степом…
Часто запорожці билися з татарвою. Хитре бісове кодло… Посідають, було, на низеньких коників і біжать комишами. Тоді комиші були вище чоловіка з конем. Ну, і запорожця, було, чорт не проведе: носом чує татарюгу, зна по птицях, по звіру… Тоді, було, з якого краю сполохана птиця або звір, з того й біди жди.
_____________________
[1] Сагайдачне – урочище на лівому березі Дніпра, проти верхньої частини острова Хортиця.
[2] Сап’яни, сап’янці – чоботи з сап’яну, тонкої м’якої шкіри, пофарбованої в різні кольори.
[3] Сайгак – степова антилопа.
[4] Тороки – торби, прикріплені (приторочені) до крил сідла.
[5] Тут мовиться про різнобарвний одяг козаків.
[6] Джура – козацький слуга-товарищ, зброєносець.
