Їхав пан з кучером Іваном у далеку дорогу. Вони їхали мовчки, але мовчанка обридла. Пан і надумав поговорити. В цей час вискочив заєць. Пан і почав свою розмову з зайця.
— От у мене в лісі водяться зайці, тільки не такі, як оце пострибав маленький, а великі. Я з-за границі привіз на розплід. Одного разу я зібрався на охоту, взяв із собою чоловік з десять загоничів. Вони нагнали на мене зайців, а я їх тільки бах! та бах! Тоді я набив їх десятків зо три. А одного забив, то такого величезного, як баран завбільшки! Ну, а коли здер з нього шкуру, то було більш як півпуда сала. От які в мене зайці!
Кучер слухав, слухав, а далі і каже:
— Но-о, гніді, скоро вже і міст той, що під брехунами ламається.
Почув це пан і каже:
— Чуєш, Іване, так от які зайці бувають! Правда, що в нього півпуда сала то не було, а так, фунтів з десять.
— Звісно, заєць зайцем, — каже Іван.
Ну, їдуть далі, а пан знову до Івана:
— От що, Іване, а чи скоро вже буде той місток?
— Та скоро вже, пане, — каже Іван.
— Так от знаєш, Іване, — продовжує пан, — мабуть, що на тому зайцеві і десяти фунтів сала не було, так фунтів три-чотири, не більше.
— Та мені що, — каже Іван, — хай буде і так.
Але проїхали трохи, пан повертівся на місці та й знову:
— А чи скоро, Іване, вже той міст буде?
— Так, скоро, пане, ось-ось, тільки в долинку спустимось.
— Гм, — каже пан, — а знаєш, Іване, на тому зайцеві і зовсім сала не було! Сам знаєш, яке на зайцеві сало.
— Та звісно, — каже Іван, — заєць зайцем.
Спустились в долину, а пан і питає:
— А де ж, Іване, той міст, що ти про нього говорив?
— А він, пане, — каже Іван, — розтопився так само, як те заяче сало, що ви про нього говорили.
