Коли Господь Бог створив світ, прийшов до нього чоловік.
– Слухай, господи! Створив ти мене, так скажи: скільки я житиму, як харчуватимуся і що мені робити належиться?
Відповідав йому бог:
— Життя я призначив тобі тридцять років. А харчуватися ти будеш, чим душа твоя забажає. Ну, а робити тобі ось що належить: бути володарем у цьому світі.
— Ну, дякую тобі! – промовив чоловік. — Добре життя ти мені призначив, тільки дуже коротке.
— Стривай! – відповів йому бог. — Посидь там у кутку, почекай.
Тут якраз постав перед паном бик і сказав:
— Створив ти мене худобою, так скажи, скільки я житиму, як я харчуватимусь і що мені робити належить?
Відповідав йому бог:
— Бачиш, он там, осторонь, сидить чоловік? Це твій король. Мусиш ти йому землю орати та віз тягати, а їсти будеш улітку траву, а взимку — солому. Так і ходитимеш у ярмі тридцять років.
Ну, а бик незадоволений:
– Господи! Тридцять років такого каторжного життя? Зменш!
Почув ці слова чоловік, що сидів у кутку, і тихенько шепоче:
— Забери в нього хоч трохи років — і додай мені!
А бог засміявся і мовив:
— Ну що ж, гаразд! Поважаю вас обох — забирай у бика двадцять років життя.
Отримав чоловік двадцять років бичачого життя, а вже до бога пес поспішає:
— Створив ти мене в цьому світі псом — так скажи, скільки я житиму, як харчуватимуся і що мені робити належить?
Відповідає їй бог:
— Бачиш там, у куточку, людину? Це твій король. А твоя робота — сторожувати йому дім, і худобу, і багатства його. Годуватися будеш недоїдками, які залишаться після нього. Термін твого життя – тридцять років.
Почув все це пес і просить:
— Помилуй мене, господи! Хоч трохи зменш!
Почув її слова чоловік, що сидів у кутку, і показує знаками: «Забери у пса хоч трохи років та додай їх мені!». Ну, бог усміхнувся і промовив:
— Поважаю вас обох — візьми, чоловіче, двадцять років у собаки.
Ось так вийшло: залишив бог десять років псові, ну а вік людський продовжив до сімдесяти. Тут якраз прибігла до творця всесвіту мавпа, вклонилася і мовить:
— Боже, боже, ти мене створив мавпою. Так скажи, скільки я житиму, чим я харчуватимусь, що мені робити належить?
Відповідає їй бог:
— Бачиш, там ось осторонь сидить людина. Це твій король. Будеш вірно служити йому, бавити свого пана, його дітлахів розважати. Годуватимуть тебе лісовими горіхами та іншими плодами. Ну, а життя тобі – тридцять років.
Почула ту промову мавпа — зітхнула:
— Недолуге життя! Зменши, господи!
Знову робить знак людина:
— Забери в неї хоч трохи, та мені додай!
Усміхнувся Господь.
— Поважаю вас обох — візьми, людино, двадцять років мавп.
Ну, взяв чоловік ці роки, і стало йому дев’яносто років.
Ось і живе людина тридцять років вільним людським життям. З тридцяти до п’ятдесяти — трудиться він, наче бик, щоб дружину та дітей прогодувати. А як заробить, назбирає грошей — то псом стає: все думає, як добро зберегти. Гавкає років до сімдесяти на близьких своїх, вередує, скандалить, репетує. Ну, а сімдесят стукне людина, що та мавпа: всі над ним потішаються, всі сміються.
