Давним-давно, коли Варшава ще не була столицею Польщі, а лише фортецею князів мазовецьких, жив у цьому місті один учень шевця на ім’я Ясько. Хлопець він був хвацький, сміливий, і страшенно любив усілякі пригоди.
А оскільки гаманець у нього був порожній, то частенько подумував Ясько, як його трохи наповнити чесним способом. Ходила тоді легенда, ніби в підземеллі старого замку князів мазовецьких, було маленьке озерце.
Цим озерцем плаває золота качка. Ця качка — колишня господиня замку. Жадібною і скупою вона була за життя, і тепер живе в підземеллі, стереже свої багатства. Говорили також, що ця господиня величезним багатством обдарує сміливця, який спуститься до підземелля та знайде озеро.
Якось вирішив Ясько випробувати своє щастя. Вирішив він знайти качку і чесним способом трохи розбагатіти.
Одягнув він найкраще, що в нього було, і вирушив до замку. Довго блукав він темними переходами, підземними коридорами, на дотик проводячи рукою по вологих стінах, спускався кам’яними сходами все глибше і глибше.
Нарешті опинився він у величезній печері, освітленій якимось дивним світлом, яке било чи то зі стелі, чи то з кам’яних стін. У цьому блідому світлі хлюпала сріблясто-темна вода озера.
Ясько зупинився біля самої води і подумав: «Правду люди казали, що є в підземеллі озеро. Тільки де ж шукати цю качку і попросити в неї скарби?
Тільки він подумав про це, як із води виринула качка із золотими пір’їнками, від яких у печері стало ще світліше.
Підпливла вона до самого берега і так відповіла людським голосом:
— Сміливий ти, мабуть, хлопче, раз не побоявся прийти сюди. Належить тобі нагорода. Але щоб отримати мої багатства, потрібно мати не лише сміливе, а й тверде серце. Бо той, хто має м’яке серце, дуже швидко багатства витратить. перш ніж я відкрию тобі мої скарби, тобі доведеться пройти ще одне випробування. Ось тобі сто талерів. Витратити їх ти маєш лише на себе протягом одного дня. Якщо хоч гріш витратиш на інших, нічого не отримаєш.
Мовчки вислухав Ясько все це, потім нахилився і підняв важкий гаманець, який упав біля його ніг. Вклонився качці та й пішов назад.
Зважуючи в руці важкий гаманець, усміхнувся Ясько і почав думати, на що гроші витратити.
— Вдягнуся красиво, наїмося досхочу і повеселюся досхочу. Талер круглий, котиться швидко. Я швидко витрачу ці сто талери, а завтра за новими скарбами піду.
У центрі міста купив він собі гарний одяг, вибираючи найдорожчі речі, але хоч він і одягнувся, з ніг до голови, гаманець його залишався досить важким. Тоді Ясько зайшов у найкращий ресторан, велів принести собі найвишуканіші страви, солодкого меду. Коли ж довелося розплачуватися, він дуже здивувався, що в нього взяли один талер.
Настав вечір. Де ж витратити гроші, що залишилися? Ясько тинявся вулицями, заходив у крамниці, купував різні непотрібні дрібниці. Прийшов він нарешті на площу, де стояв великий намет, у якому давали виставу жонглери та фокусники. Всівся Ясько на почесному місці, дорого його сплативши, до сліз насміявся, але коли вийшов, знову згадав про свій клопіт. У гаманці залишилося ще десять талерів. Як їх витратити?
Стояв так Ясько, задумавшись, як раптом підійшов до нього сивий згорблений дідок, що просив милостиню. Витягнув руку і просить:
— Допоможи старому, гарний панич…
Добре серце було у Ясько, чуйне до будь-якої людської біди, не замислюючись, поклав він золотий талер у витягнуту долоню.
Раптом щось тріснуть біля нього, ніби блискавка вдарила. І почув раптом Ясько за собою голос золотої качки, не солодкий уже, як у підземеллі, а суворий і гнівний.
— Не дотримався ти умови, зглянувся над убогим! Занадто чутливе в тебе серце, щоб успадкувати мої скарби. Не намагайся навіть спускатись у підземелля, бо тебе там смерть чекає.
Озирнувся Ясько, але нікого не побачив. Зник сивий дідок. Мабуть, непомітно пішов, доки Ясько слухав голос качки.
Знизав Ясько плечима і посміхнувся:
— Не треба мені таких багатств, яких я не зможу використати для добра інших.
Весело посвистуючи, пішов він додому. Гарний одяг, що купив на золоті талери, сховав у скриню. Вранці одягнувся у все старе. З того часу жив Ясько, як і раніше.
А оскільки він був хлопець добрий, до роботи охочий, то щастило йому в житті не менше. Невдовзі Ясько став підмайстром і відкрив свою майстерню. Ніколи не шкодував він про втрачені скарби.
— Дорожче за золото для мене людська повага, — говорив Ясько, звично вдаряючи молотом по колодці. — І приємніший мені той гріш, що я зароблю власною працею, ніж ті підземні скарби.
