Жила колись мати з двома дочками – рідною та пасербицею. Свою доньку вона берегла й голубила, а нерідній загадувала найтяжчу роботу – носити воду з колодязя, напувати й годувати худобу, в лютий мороз полоскати в ополонці білизну. Сирітка робила все, що їй наказували, а мачуха тільки буркотіла та сердилася на неї.
Односельці стали дорікати жінці за таку несправедливість, і, звісно, це їй не сподобалося. Зрештою мачуха вирішила доказати всім, що однаково ставиться до обох дочок, загадує їм однакову роботу.
Якось узимку мачуха посадила обох дівчат біля ополонки змотувати нитки на клубок – хай односельці побачать, як обидві працюють. Ще й пригрозила, що ту, яка впустить клубок у воду, пошле по нього під лід. Рідну дочку мачуха влаштувала далі від ополонки, а сирітку – на самому краєчку, щоб її клубок, як тільки вислизне, скотився у воду. Нічого не вдієш – треба слухатись материного наказу.
Довго мотали дівчата, вже й руки почали німіти. Рідна дочка кілька разів випускала клубок, але вона сиділа далеко від ополонки і враз діставала його.
Сирітка міцно тримала нитки пальцями, але руки її так задубіли, що клубок, урешті, вислизнув і впав у воду. Дівчина дуже злякалася. Той клубок не можна було залишити у воді, і бідолашна стрибнула в ополонку й зникла під льодом.
Спершу дівчину обпік холод, але це скоро минуло, й вона опинилася в гарній сухій місцині з буйним лісом. Там було тепло, як улітку. Сирітка здивовано озирнулася довкола й попростувала тим лісом.
Йшла вона довго-довго. Аж гульк – їй назустріч корова з телям і з дійницею на рогах. Корова й просить дівчинку:
– Золоте дитя, дороге дитя, здій мене, бо вим’я од молока розбухло. Молоко буде тобі, а дійниця – мені.
Сирітка пожаліла корову, видоїла її, напоїла молоком теля, а сама й краплини не ковтнула.
Іде дівчина далі. Аж назустріч вівця з ножицями на шиї. Вівця й просить сирітку:
– Золоте дитя, пострижи мене, вовна в мене така довга, що несила терпіти спеку. Вовна – тобі, ножиці – мені.
Сирітці стало шкода вівці, вона постригла її, зібрала всю вовну в хустину і разом з ножицями повісила вівці на шию. За роботу дівчина не взяла нічогісінько. Вівця подякувала, й пасербиця пішла своєю дорогою.
Невдовзі край шляху дівчина побачила яблуню – в неї аж гілля гнулося від плодів. Просить дерево сирітку:
– Золоте дитя, обтруси мене! Від яблук тріщить гілля. Яблука – тобі, листя – мені.
Дівчина обтрусила старанно дерево, зібрала рожевобокі яблука й листя в купки, собі не взяла нічогісінько й попрямувала далі.
Так сирітка дісталася нарешті до великого гарного будинку. Там жив король. Заходить дівчинка – аж назустріч їй королівна, та й просить:
– Золоте дівча, добра сестриченько, допоможи мені, бо в мене обмаль часу.
– Гаразд,–погодилася сирітка,– я зроблю скільки зможу.
Королівна провела її до своєї світлиці й каже:
– Вимий тут підлогу!
Дівчина схопила відро, принесла води й щиро взялася до роботи. Незабаром підлога аж сяяла.
Пішла сирітка до королівни й каже:
– Вже закінчила, йди поглянь, чи сподобається.
– Гаразд,– відповіла господиня й пішла подивитися.
Підлога була така чиста, що королівна ще не бачила
такої. Вона похвалила роботящу дівчину й дозволила їй відпочити. А та відповіла привітно:
– Я ще не втомилася, загадай мені ще якусь роботу!
Королівна попрохала вичистити хлів і стійло для корови. Пасербиця була звична до такої роботи, та й хлів тут був кращий, ніж удома.
Сирітка вигребла все з хліва, змила водою, вишкребла корову, що та аж лисніла. Попоравшись, дівчина спитала королівну, що їй ще зробити. Та відповіла:
– На сьогодні ти вже все поробила. Тепер піди в садок, поласуй ягодами та й спочивай до ранку,– А сама пішла поглянути на роботу.
У хліві було чисто, корова аж вилискувала. Це королівні дуже сподобалось, і вона спитала в корови:
– Ти задоволена новою робітницею?
– Такої чепурунки у нас іще не було.
Наступного ранку королівна запросила сирітку до себе в кімнату й сказала:
– Ти добре впоралася з усім, що я загадувала, і я віддячу за твою працю. Піди в комірчину й забери свій клубок, що впав у воду. А ще один, який тобі сподобається, візьми за плату.
Сирітка подякувала й пішла в комірчину. Там вона побачила багато різних клубків. Нитки на деяких виблискували, мов золоті. Сирітка знайшла свій клубок і взяла ще один, зовсім непоказний, та й пішла додому. Але по дорозі вона не побачила ні корови, ні вівці, ні яблуні. Дісталась дівчинка до ополонки й вистрибнула звідти, мов і не була під водою. Тільки сирітка ступила на рідне подвір’я, як собачка радісно загавкав:
– Гав-гав-гав, сирітонька прийшла, золотий клубочок принесла!
Зачула це мачуха, вибігла з хати і очам не вірить: пасербиця живою повернулася з-під льоду!
Дівчина віддала мачусі її клубок, а той, що його одержала як плату, почала розмотувати і всередині знайшла ще Один клубок – із щирого золота. Сирітка дуже зраділа, а заздрісні мачуха та дочка ще дужче зненавиділи її.
Мачуха розпитала в пасербиці, де вона взяла цей золотий клубок, де так довго була і як це вона не втопилася. Дівчина про все розповіла.
Тоді мачуха захотіла, щоб і її рідна дочка здобула золотий клубок, і знову посадила дівчат на річці мотати нитки. Тільки цього разу сирітку влаштувала віддалік, а свою – біля самісінької ополонки і попередила, що як тільки випустить клубок, – то пірне під лід.
Довго мотали дівчата, вже й руки потомились. Вислизнув клубок із рук рідної дочки – і плюх в ополонку. Нічого не вдієш – треба слухатися материного наказу,– і пірнула дівчина під воду.
Невдовзі вона вийшла на ту дорогу, якою раніше простувала сирітка.
Довго вона йшла. Аж назустріч їй корова з дійницею на рогах. Просить корова дівчину:
– Золоте дитя, дороге дитя, здій мене, бо вим’я од молока розбухло. Молоко – тобі, дійницю – мені.
Дівчині зовсім не хотілося доїти, але згадала золотий клубок і як наставляла її мати, схопила дійницю й ну смикати корову за дійки. Тоді напилася досхочу молока, решту кинула в дійниці перед коровою та й побігла далі,
А назустріч їй вівця з ножицями на шиї:
– Золоте дитятко, пострижи мене, бо вовна така велика, що несила мені терпіти від спеки. Вовна – тобі, ножиці – мені.
Дівчина схопила ножиці й стала стригти. Закінчивши, зібрала кращу вовну собі в фартух і пішла далі шукати клубок. Невдовзі край дороги побачила вона яблуню, в якої аж гілля гнулося від рожевобоких плодів. Просить дерево:
– Золоте дитятко, обтруси мене, від яблук тріщить гілля. Яблука забереш собі, листя – мені.
Дівчина злегка труснула дерево, наїлася яблук, аж оскома напала, нічого не прибрала та й побігла.
Нарешті підійшла вона до великого гарного будинку. Побачила її королівна та й питає, що дівчині треба. Дівчина сказала, що вона шукає клубок. Королівна пообіцяла віддати клубок тоді, коли вона допоможе попоратися по господарству, й звеліла помити підлогу. Дівчина ледь умочила ганчірку в воду, сяк-так викрутила, розмазала бруд по підлозі, тоді сказала королівні, що роботу скінчила. Подивилась на це королівна й наказала вичистити у хліві. Дівчина абияк вигребла гній, вперіщила корову палицею по спині, та й по всьому!
Прийшла королівна поглянути і питає в корови:
– Чи подобається тобі нова робітниця?
– Такої нечупари ще й не було, а побила мене як!..
Але плату за роботу ледащиця вимагає. Невдоволена
королівна дівчиною, але ж обіцяла віддячити! Послала вона дівчину в комору по її клубок і дозволила взяти ще один як плату. Там рідна дочка одразу впізнала свій клубок, а на додачу вибрала ще один – найбільший і найкрасивіший – та й побігла додому.
Дорогою тільки й думала: «Що ж у цьому клубку?»
Побачив її собачка на рідному подвір’ї та й загавкав:
– Гав-гав-гав, дочка злюща прийшла і смолу в клубочку принесла!
Почувши це, мачуха кинула в собаку палицю й сказала:
– Ти, собако, гавкай так:
Принесла додому рідна золотий клубок і срібний!
Мати вибігла назустріч і дуже зраділа, що донька принесла додому такий красивий клубок.
Почали вони розмотувати той клубок і побачили, що всередині нема ніякого золота, а лише кусень смоли. Смола спалахнула й підпалила хату. Хата згоріла дощенту. На щастя, сирітки в цей час не було вдома. Пожила сирітка сама, а тоді до неї почали свататися. Невдовзі вийшла вона заміж за славного юнака, і живуть вони щасливо, може, й досі.
