Жив в одному селі бідний селянин У Де-чжі. Коли прийшов час сіяти, прийшов бідняк до багатого сусіда і попросив у нього в борг трохи зерна.
Але давно відомо, що легше впіймати бобра на горі, ніж випросити у багатія милостиню.
Вислухав багатій прохання У Де-чжі і сказав:
— Приходь завтра, дам я тобі горщик пшона, а восени повернеш мені за це два горщики.
А багатій тим часом наказав дружині зварити горщик згірклого проса і покласти зверху одне-єдине незварене зернятко.
Отримав бідняк назавтра горщик проса і посіяв занапащене зерно.
Нічого не зійшло у бідняка. Тільки одне незварене зерно дало маленький зелений паросток.
Зі сходу і до заходу сонця доглядав У Де-чжі за своїм єдиним паростком. Він поливав його, обкопував, беріг від граду, боронив від вітру. Заколосився паросток на радість бідняку.
І ось настав час жнив. Прийшов бідняк на поле і бачить: паросток його зламаний, і якийсь великий птах викльовує зернятка з колосся. Заплакав У Де-чжі.
— Чи не соромно тобі забирати у бідняка останній колосок?
Відповів птах:
— Не журись! Я в боргу не залишусь. Сідай на мене і тримайся міцніше!
Схопився у Де-чжі на птаха і обхопив руками його шию.
Піднявся птах у повітря і полетів на захід.
Довго вони летіли, доки не побачив У Де-чжі внизу нескінченний океан. Посередині океану виднівся піщаний острів. До нього і полетів птах.
З кожною хвилиною наближався У Де-чжі до острова. Нарешті птах почав опускатися і підошви бідняка торкнулися землі. Озирнувся У Де-чжі і своїм очам не повірив. Весь берег острова був покритий золотим піском.
— Ось, сказав птах, — усе це твоє золото. Бери скільки хочеш!
Бідняк вклонився і сказав:
— Дякую вам, шляхетний птах. Я ніколи не забуду про вашу доброту!
І почав набивати кишені золотим піском. Коли кишені були наповнені, У Де-чжі попросив птаха доставити його до рідної хати.
Здивувався птах:
— Небагато тобі треба. Але пам’ятай, що вдруге ти ніколи сюди не потрапиш.
— А мені цього досить, — відповів У Де-чжі. — У мене тепер стільки золота, що я можу поділитися ним із усіма бідняками нашого села.
— Воля твоя! – сказав птах. — Сідай на мене і тримайся міцніше.
Сів знову бідняк на птаха, обхопив його шию і полетів у своє село. Увечері, коли всі вже спали, птах опустився просто біля будинку У Де-чжі.
Вранці всі бідняки села отримали по жмені золота. Дізнався про це багатій, прибіг до У Де-чжі, почав розпитувати, звідки в нього стільки золота. А бідняк ніколи нікого не обманював. Він і багатію розповів усю правду.
Прибіг багатій додому і закричав дружині:
— Вари швидше горщик проса!
Зварила дружина багатія горщик проса, поклала зверху одне незварене зернятко.
Посадив він незварене зернятко — і виліз незабаром із землі маленький зелений паросток. Швидко зростав паросток і нарешті заколосився. Ось і настав час жнив.
Перев’язав багатій мотузкою два мішки і вирушив у поле. І далі все сталося так, як розповідав бідняк. На полі багач побачив, що паросток його зламаний, а зерна з колосся викльовує великий птах.
Підкрався багатій до птиці, схопив її за крило і вигукнув:
— Попалася! Вези мене на золотий острів, бо я повириваю твої крила!
Птах відповів:
— Хай буде як ти хочеш! Сідайте на мене і нічого не бійся!
Видерся багатій на птаха, обхопив його шию руками, і вони полетіли. Довго летів птах, поки нарешті не опустився на берег золотого острова.
Побачив багатій купи золотого піску і від радості забув про все. Схопив він мішок і давай насипати в нього золото. Наповнив один мішок доверху, почав насипати в другий.
Птах каже йому:
— Не будь жадібним. Зворотня дорога далека. Важко летіти з такою тяжкою ношею.
А багатій нічого не хоче слухати. Наповнив доверху другий мішок, почав набивати золотом кишені.
Знову сказав йому птах:
— Не будь жадібним. Я не перелечу океану!
А багатій побачив дві золоті брили і зовсім втратив від жадібності розум. Схопив він брили, а куди їх покласти — не знає. У кишені вони не влазяться, мішки повні, а покинути — жадібність не дає. Схопив він мотузку, обв’язав нею брили й повісив собі на шию.
Втретє промовив птах:
— Не будь жадібним! Але багатій уже вмостився на птаха і стиснув його колінами, щоб не впасти. Триматися за шию птаха він уже не міг. У лівій руці багатія був один мішок із золотом, у правій — другий, а на шиї підвішено дві золоті брили.
Змахнув птах крилами, піднявся в повітря і полетів.
Багач бачив під собою пінисті хвилі океану і від страху стискав колінами птаха все сильніше і сильніше.
— Мені важко летіти, — раптом сказав птах. — Кинь один мішок униз!
— Нізащо! – закричав багатій. — Лети швидше до берега!
Птах змахнув ще кілька разів крилами і знову попросив:
— Кинь у море золоті брили. Я не маю більше сили.
— Ти з глузду з’їхала, дурна тварюка! — заволав багатій. — Лети швидше.
Берег вже близько!
Але птах летів все нижче і нижче. Тяжкий вантаж золота не давав йому піднятися вгору. І нарешті птах впав у море.
Даремно багач намагався врятуватися. Він випустив з рук обидва мішки із золотом, але золоті брили потягнули його за собою на дно океану.
Так загинув багатій через свою жадібність.
А птах виринув біля берега, обтрусився, легко злетів і зник за ближньою горою.
