Коли над звірями і птахами ще панував Перкунас, він призначив місця, де хто має жити: лелека – на високому дереві; качки, гуси – у воді; чайка – середи купин; жайворонок – на ріллі; синиці, зозулі, удоди – в лісі; сорока – в лозах; вівсянки, куріпки – в кущах; ластівки – під дахами. Всі птахи обжилися в призначених їм місцях, одна зозуля бурчала:
– на високому дереві небезпечно, у воді – сиро, серед купин – нудно, на ріллі – жорстко, в лісі – страшно, а під дахом – душно … Хочу там, де і світло, і тепло, і весело, і легко , і безпечно …
Розсердився Перкунас и каже зозулі:
– Коли так, будеш жити безхатченком, ніде собі місця не знайдеш.
І до цього дня зозуля не знаходить собі місця. Коли де і влаштується, то довше одного літа не живе. Щоночі на іншому дереві ночує, тому й гнізда собі не в’є, пташенят не висиджує, а яйця кладе до чужих гнізд. Чужі птахи висиджують і годують її дітей.
Так і живе зозуля без гнізда, без сім’ї, все чогось шукає, все стогне, весь час жалісно кує.
