У давні часи жила одна бідна жінка, що мала трьох синів і доньку. Виростила їх умілими та спритними. Старший син міг відчувати за запахом місцезнаходження будь-якої речі, середульший влучно стріляв із лука, молодший був силачем, а дочка-красуня – надзвичайною рукодільницею.
Якось її побачив у чарівному люстерку страшний див – велетень, який мешкав за високими горами та глибокими річками у дрімучому лісі. Страховисько вирішило забрати вродливу панночку до себе.
Одного дня, коли брати з матір’ю пішли по дрова, див викрав дівчину. Повернулася родина, бачить – у будинку порожньо! Почали юнаки просити матір:
– Відпусти на пошуки!
Гірко плачучи, благословила парубків ненька:
– Ідіть, тільки благаю: поверніться!
Помандрували юнаки світом. Довго подорожували, багато високих гір минули та бурхливих річок перепливли. Старший брат усе принюхується. Аж нарешті відчув запах сестри й так напав на слід велетня:
– Ось де проходив див!
Попрямували юнаки до дрімучого лісу. Розшукали будинок чудовиська, зазирнули у вікно – їхня сестра закута, а поруч спить див міцним сном. Прокралися брати обережно в хатинку, визволили сестру та дременули геть, а велетень навіть не прокинувся.
Подалися рідні додому. Та дорогою стомилися, щойно сіли перепочити на березі озера, як одразу поснули.
Саме цієї миті підхопився див і побачивши, що полонянка зникла, кинувся наздоганяти. Примчав до озера, а хлопці міцно сплять. Схопив велетень красуню та злетів із нею під хмари.
Середульший брат почув шум, прокинувся та почав будити братів:
-Лихо скоїлося!
А сам схопив лук, прицілився та пустив стрілу в чудовисько. І так влучно, що потрапила вона прямо в руку велетню. Від болю страховисько заревло та випустило полонянку. От-от впаде бідолашна та розіб’ється! Проте молодший брат, спритно підскочивши, впіймав дівчину.
І хлопці подалися додому, щоб якнайшвидше розрадити засмучену неньку радісній звістці.
До повернення дітей мати виготовила красивий зилян – розшитий шовком халат і вирішила: «Подарую тому з синів, який урятує доньку».
Прийшли брати з сестрою додому – радіє мати та розпитує, як розшукали дівчину.
Старший каже:
– Без мене не дізналися б, де сестра.
Середульший говорить:
– А без мене див не випустив би дівчину. Я підстрелив велетня!
Молодший і собі:
– Якби не підхопив вчасно сестру, то бідолашна розбилася б об камені.
Вислухала їхні розповіді мати:
– Кому ж зилян віддати?
– Кожен із братів сміливий, а тому гідний отримати твій подарунок! – усміхнулася донька. – Проте халат один, тому віддай найстаршому – він натрапив на слід чудовиська. А середульшому й меншому вишию золотими нитками зиляни я, матусю.
Три халати і справді були дивовижними: щойно їх вдягали хлопці, як втома минала, а тіло наповнювалося силою та бадьорістю.
