Архип Тесленко – Страчене життя

X

Обгортає Палажка на грядках картоплю після цього якось і дійшла до обніжка, що лежить гребеником між частками Василевою і Михайловою. Такий він бридкий їй: так нерівно город розділяє і за ним такі вороги живуть!

«Хоч устругнуть його трохи», — думає.

Подивилась до Василевої хати — не видно нікого та за соняшниками не дуже й примітно її, нахилилась, клює шарівницею обніжок той. Так гарно їй, таке її усердя бере: в обніжкові зазубні робить, а поз обніжок, піддовбуючись під його, рівець прогортає.

«Хай трохи-потроху обвалюється у наш бік, — думає, — до ворогів посувається: все ж таки нам город буде ширшать, а ворогам зло».

Другого дня прогонив Василь кури з грядок та й до обніжка наблизивсь. Побачив — скипів. Сердитий-таки якийсь він, чорний, усатий. Побіг, ухопив заступ, давай загортать той рівець, зазубні ті. І землею з грядок Михайлович загортає.

— А, сякі-такі!.. — кричить.

Михайло був тоді в хаті у себе з чоловіком одним. Як вискочить.

— Що то ти робиш! — визвіривсь на Василя.

Василь:

— А то он що пороблено? — показує йому зазубні.

Бачить Михайло, що пороблено, і хто поробив, догадався, бачив біля обніжка Палажку учора, та це байдуже йому: у Василя частка більша, він те знає.

— Що ж там? Нічого! — Василеві він.

— А, так нічого тобі!

Горне Василь з грядок його землю та зачіпає й картоплю йому.

— Рятуйте! — кричить Михайло.

Виходить з хати і чоловік той. А чоловік той — Семен Остапчук. Чоловік багатий, поважний, письменний. Був він од Вербівки суддею тоді в волості. Іде й він до обніжка, такий здоровий, показний, рудий трохи.

— Що таке? — питає.

— Подивіться ось, — Василь до його, — що воно пороблено обніжкові це?

Подививсь Остапчук, та тільки не за Василем оступивсь. Василя не любив він за його вдачу сувору, що й до його, судді, він непривітливий був. А Михайла тоді ще саме було й треба йому: прийшов до його на роботу кликать до себе, і пообіщав Михайло.

Всміхнувсь Остапчук та:

— Що ж? тут… нічого такого.

Почервонів Василь:

— Як нічого? — крикнув на Остапчука.

Остапчук:

— Чого ж кричать?.. На кого кричиш? — з серцем до його.

Він:

— А що ж?.. Лізуть у мій огород, і нічого?

Михайло:

— А як у тебе он і город ширший, і не кажеш того!

— А тобі що до того? — гримнув на Михайла Василь.

Подививсь і Остапчук на Василів город: од обніжка до улички, і на Михайлів: од обніжка до ліски, — городи узенькі, примітно, що ширший, хоч і не набагатечко.

— Ширший, да, — додав Остапчук.

Почервонів ще дужче Василь:

— Так і ти… і тобі заздро, що город ширший у мене? — визвіривсь на Остапчука.

— Не тикай!.. З ким ти потикавсь? — Остапчук до його.

— А що ж?

Остапчук:

— Грубіян отакий… У город он лізуть до його… До такого і слід лізти.

— Що ти? Що слід лізти? — скипів Василь. — Що ти, чорт рудий, піддрочку даєш?

Дивиться Остапчук, почервонів, далі:

— Що ти? що ти мені оскорбленіє наносиш таке?! — закричав. — Чуєш! — обернувсь до Михайла. — Чортом рудим мене зве! Свідком будеш: процентуюсь.

Увійшли в хату Остапчук та Михайло. Була в хаті й Палажка, сиділа на полу, пір’я в решеті драла. Оленки ж не було й у городі, десь зійшла од клопоту. Всміхається Палажка: увесь час у вікно одсунене слухала бучу. Остапчук нічого. Увійшов у хату, щоб ціпок узять та додому йти та й… сів на лаві, похнюпивсь. Сердито йому. Як-таки так? Якийсь-небудь харпак і його, суддю, такого чоловіка поважного, так образив! І за це йому тільки арешту може буть суток з скільки. Щоб і робив йому! Підняв голову:

— А з якого благополучія у його, прохвоста, город більший? — почав до Михайла.

Почухав потилицю Михайло, сів на лаві й собі та:

— Подарував старий йому трохи… підліз.

— А документа ж ніякого в його нема од старого?

— Нема.

Стиснув Остапчук плечима.

— Дивуюсь, — каже, — тобі: чого й дивишся на його тоді? Тобі ж тут жаліться можна в суд: нас, мов, два брати, город батьків, а владієм нерівно ним. Прошу порівнять наші частки.

Мовчить Михайло, дивиться на Остапчука. А Палажка так радісно:

— Порівнять! От спасибі вам… дайте стежку в цім… доказать сяким-таким!

Всміхнувсь Остапчук. Оце-то йому допекти Василеві!

— Чого ж, — каже до неї, — можу дать стежку. — Повернувсь до Михайла: — Тільки тут от що: того, що як там було в вас — чи подарив йому батько, чи як, — згадувать у суді не треба, а просто: Василь, мов, сам захопив стільки города собі.

Мовчить Михайло, в землю дивиться.

А Палажка:

— От спасибі вам! — до Остапчука. — Я вже вам робить що без грошей послухаю за таку вашу добрість до нас.

Знов усміхнувся Остапчук: це ж йому й користь ще з цього буть може.

— Еге, я добрий, звісно… Захопив прямо, кажи, — навчає Михайла. — Знайти тільки для хворми свідка такого, який би теж так сказав, і діло вгорить. Я потягну руку за тобою. Перебалакать ще з товаришами суддями можу і присудимо тобі посунуть обніжок у Василів город… Добре?

— Не знаю… коли б… — Михайло почухавсь.

— Що «коли б»?

— Коли б гріха не було тут.

Всміхнувсь Остапчук, прихиливсь до Михайла та:

— А за обніжок?.. Як тут гріх, то й за обніжок же гріх: з вашого ж боку він скопаний.

Всміхнувсь і Михайло, помовчав, далі:

— Та це так, тільки, обніжок діло менше, а це… батькове слово треба ламать і… на Василя — захопив ще треба казать. Та й… обніжок не я й скопував ще.

Палажка.

— І тебе сі та ті й вигадували такого мені… — почала кричать на Михайла.

Зареготів Остапчук.

— Подумайте, — каже, — над цим. — Взяв ціпок, пішов.

Почалося справжнє пекло в хаті у Михайла. Палажка вже тільки й знає, що гризе йому голову:

— Сякий-такий, одбирай, що попустив!

Слухає-слухає Оленка це, почне вбалакувать матір:

— Ну, мамо, що ви за людина така? Нащо гризня ця?

— А тобі чого треба? — визвіриться мати на неї. — Кончила вчення, місця шукай!

«Ну, — було думає Оленка, — коли б уже швидше те й місце: зароблю грошей і, на чім не стане, куплю у дядька смужечку, що попустив йому батько. Нате, мамо, скажу, — та цитьте!»

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобалась казка чи оповідання? Поділіться з друзями!
Категорії казки "Архип Тесленко – Страчене життя":
Залишити відповідь

Читати казку "Архип Тесленко – Страчене життя" українською мовою на сайті Proza онлайн: найкращі народні казки для дітей та дорослих. Повчальні казки для хлопчиків та дівчаток для читання у дитячому садку, школі або на ніч.