Колись були великі набіги.
Оце що по степу могили,— тут було все стоять верхові козаки і виглядають орду. Як тільки побачать здалеку куряву або звір біжить звідки,— ото вже й знай, що орда недалеко. Козаки тоді й дають знати в слободи [2] або кошовому [3].
Вночі, було, припаде козак до землі та й слухає. Як стугонить земля, то ото суне орда. Тоді запорожці розкладають на могилах вогнища, а самі — на коней та й скачуть до свого стану [4]. Поки добіжать, то кошовий уже й на коні грає, уже й літаври гудуть [5].
Як козаків велика сила, то орду, було, не пустять у слободу, а стрічають її в степу. Де зустрінуть, там її й виколять.
_____________________
[1] Ординці – воїни турецького чи татарського війська (орди).
[2] Слобода (від слова – свобода) – поселення у XVII – XVIII ст., яке було вільне від податків та панщини; найчастіше засновувалися втікачами-кріпаками; жили в них сім’ї жонатих січовиків.
[3] Кошовий – головний воєначальник, що обирався на один рік козацькою радою, тобто загальними зборами січовиків, які були найвищим органом влади на Запорозькій Січі, — козацькій республіці.
[4] Стан – козацький табір, обоз.
[5] Гра літаврів була сигналом до збору козаків.
