Одна стара бабуся продавала на ринку смачний суп, заправлений пальмовою олією. Як стару звуть, де вона живе, ніхто не знав. Всі тільки гадали, як це у неї виходить такий смачний суп, який до того ж завжди був гарячий-прегарячий.
– Дивина якась, не інакше як тут якісь чари, – перемовлялися один з одним люди на ринку, проте суп купували.
Щоранку стара, несучи на голові великий чорний горщик гарячого супу, приходила на ринкову площу біля села, і не встигала вона розташуватися під манговим деревом, як суп весь розкуповували – такий він був смачний і гарячий.
Жив у цьому селі хлопчик на ім’я Каларі. Він часто ласував цим супом, і захотілося йому дізнатися, як стара його варить, а заразом і де вона проживає.
Хлопчаки – народ цікавий, і ось якось увечері пішов Каларі за старою. Пройшла вона через усе село, а потім пішла берегом річки. Каларі – за нею. Стара почала підніматися стежкою вгору, і він – за нею. Боязко стало Каларі, але він переборов страх. І ось підійшла стара до маленької круглої хатини з очеретяним дахом. Перед хатиною стояв величезний казан для приготування їжі.
«Я такого великого горщика ще ніколи не бачив», — подумав Каларі.
Стара зникла в хатині, а Каларі не міг стримати цікавості, підкрався тихенько і зазирнув у горщик. Той був порожній.
Почувши кроки старої, Каларі сховався за кущем терну. Ось з хатини вийшла стара, вона підійшла до горщика і, звівши над головою руки, заспівала таку пісеньку:
Чарівний горщику, чарівний горщику,
Звари мені суп,
Звари мені суп,
Суп з пальмовою олією,
Суп з пальмовою олією
І з куркою.
Звари мені суп, звари мені суп,
Я його продам, а люди куплять.
Чарівний горщику, чарівний горщику.
Невдовзі Каларі почув, як закипів і забулькав суп, і побачив, що над горщиком піднялася пара. І такий пішов аромат, що у Каларі засмоктало в животі – їсти захотілося. Як тільки стара знову зайшла в хатину, Каларі крадькома підбіг до горщика і зазирнув під нього. Вогню під горщиком не було. Каларі зазирнув у горщик: той був по вінця наповнений гарячим курячим супом з пальмовою олією.
– Добре було б його спробувати, – сказав собі Каларі і вже націлився вхопити шматочок курки, але раптом стара вийшла з хатини.
– Ой, ой, ой! – Закричала вона, побачивши, що робить Каларі. – Ой, ой, ой!
Каларі весь затрусився зі страху і з усіх ніг кинувся бігти вниз стежкою. А вслід йому з гори мчали стогін, крики та ридання старої.
Каларі добіг до підніжжя гори і помчав берегом річки. Бігом минув ринковий майдан і помчав по сільській вулиці. Ось і його дім! Він розповів батькам та всім сільським, що з ним трапилося. І показав на гору. Люди подивилися в ту сторону і побачили, що над вершиною здіймається пара.
– Це чарівний горщик кипить, – казав кожен сусідові.
Але з того самого дня ніхто вже ніколи не бачив на ринку стару з горщиком гарячого курячого супу, заправленого пальмовою олією. І ніхто не пішов її шукати, а Каларі тепер і близько до гори не підходив. Але з того часу, коли збираються на вершині гори хмари, люди кажуть:
– Глянь-те, це чарівний горщик закипів!
