Іспанська народна казка
Якось син короля закохався в доньку бідного пастуха.
Дівчина теж покохала хлопця, але розуміла, що вона йому не рівня, і тому сказала, щоб він забув її, бо все одно їм не дозволять побратися.
Але принц відповів їй, що коли він і одружиться, то тільки з нею.
Дізнався про це король і спробував якось відрадити сина.
Та принц був упертий: ні вмовляння, ні погрози на нього не діяли.
Тоді король сказав, що зашле його в Чарівний палац.
Принц розповів про це своїй нареченій і сказав, щоб вона прийшла туди до нього.
Там вони будуть щасливі, якщо тільки дівчина знайде в палац дорогу.
— Візьми оці залізні черевики,— мовив він дівчині,— взуєш їх і підеш долиною в яр.
Там побачиш три дуби, від яких в’ється стежка.
Йди нею весь час на північ і не зупиняйся, хоч би як важко було.
От узула дівчина черевики і вирушила в путь.
Через три дні підійшла до напівзруйнованого замку, в якому жила бабуся.
Дівчина й питає:
— Бабусю, чи далеко Чарівний палац?
— Не знаю, донечко,— відповідає старенька.
— Це треба спитати в мого сина, Галісійського Вітру. Він скоро прилетить вечеряти. Але це небезпечно він може тебе з’їсти.
А дівчина:
— Нічого, бабусю. Я обернуся на віник і сховаюся за дверима — от він і не побачить.
А коли ваш син сяде вечеряти, ви спитайте в нього про палац.
Обернулася дівчина на віник, а невдовзі й Галісійський Вітер прилетів.
Ще з порога попросив у матері вечеряти, бо дуже зголоднів.
От за вечерею маги й питає:
— Сину, а де знаходиться Чарівний палац?
А син:
— А хто вас, мамо, про це питав?
А мати:
— Та пташки, пролітаючи, співали, що летять у Чарівний палац, і мені стало цікаво, де ж це він.
— Цей палац,— відповів Вітер,— десь дуже далеко. Про це краще знає мій друг Східний Вітер, який літає більше за мене.
Уранці бабуся переказала дівчині все, що почула від сина. І бідолашна дівчина пішла далі.
Три дні й три ночі йшла вона, аж нарешті побачила замок.
Назустріч вийшла бабуся і спитала, куди йде дівчина, адже тут тільки пташки літають.
— Я шукаю Чарівний палац. Чи не знаєте, де він? — спитала дівчина.
А бабуся:
— Це знає мій син, Східний Вітер. Він ось-ось прилетить. Але бережися — він може тебе з’їсти!
— Не турбуйтеся, бабусю, я обернуся на клямку. А як син з’явиться, спитайте в нього про палац.
Коли споночіло, прилетів син і попросив вечеряти. Але мати одразу спитала в нього про палац.
— А-хто цим цікавився? — насторожився Східний Вітер.
— Та це пташки летіли й співали, чи далеко ще той Чарівний палац, і мене зацікавило, де ж це він є,— відповіла мати.
— Цей палац, мамо, далеко звідси. Щоб дістатися до нього, треба перетну-ти три річки і в кожну з них кинути ложку того, що я їм.
Тільки-но Вітер полинув з дому, бабуся сказала дівчині те, що розповів син, і дала потроху тих страв, які він їв.
І знову дівчина рушила в дорогу.
Ішла кілька днів і ночей, і нарешті побачила першу річку. Вилила в неї ложку юшки, з’явився міст, і вона перейшла на той берег.
Підійшла до другої річки — кинула в неї ложку бобів і знову по мосту перейшла на протилежний бік.
У третю кинула шматок сала і теж перейшла.
Через два дні вона побачила палац під позолоченою черепицею.
У палаці жила бабуся з молодою донькою. Вони ласкаво прийняли її.
Увечері дівчина дістала золоту куделю і срібне веретено, що їх прихопила на згадку про принца, і взялася прясти.
Побачивши веретено, донька сказала матері:
— Поглянь, яке чудове веретено! Спитай у дівчини, чи не хоче вона нам його продати?
Бабуся спитала, а дівчина й каже:
— Я подарую його вам, якщо ви дозволите мені переночувати в кімнаті, де живе королевич.
Ні мати, ні дочка на це не згодилися. Але бажання мати веретено було таким великим, що дочка сказала:
— Мамо, нехай переночує, а ми дамо принцеві маку, щоб він не прокинувся.
Так дівчина потрапила в кімнату до принца і цілісіньку ніч плакала й волала:
— Заради тебе я обернулася на віник і клямку, заради тебе пройшла стільки верст.
Візьми свої залізні черевики, вони мені вже ні до чого!…
Але принц не чув її — він міцно спав.
У ранці дівчина вийшла дуже смутна і взялася перемотувати пряжу з вертена на золоту котушку.
Хазяйській дочці це сподобалося, і вона попрохала навчити і її.
Дівчина відповіла, що зробить це залюбки, хай тільки їй дозволять переночувати ще одну ніч у кімнаті принца.
Мати й дочка дозволили, але знову дали принцеві снодійного, щоб він не прокинувся.
Дівчина знову, як і першої ночі, плакала й волала. Та цього разу принц прокинувся.
Вони радісно обнялися.
Дівчина розповіла про всі випробування, через які їй довелося пройти.
А вранці вони разом вийшли на подвір’я. Побачивши їх, мати й дочка, що мали охороняти принца, гірко заплакали, боячись, що їх покарає король.
Але принц сказав:
— Не бійтеся, ця дівчина звільнила мене від чарів. А ви живіть і далі разом з нами.
Отак і побралися принц із пастушкою. Розказують, що вони жили довго і мали багато дітей.
І всі, хто жив із ними, також були щасливі.
