Стояла холодна зима. Дерева тріщали від лютого морозу, а сніг під ногами так хрумкотів, наче земля була посипана битим склом. До кісток пробирав мороз бідних звірів.
У лісі за селом працьовиті мурахи збудували великий мурашник, щоб узимку їм було тепло. Одного ранку підійшов до мурашника їжак. Він так замерз, що ніг під собою не чув. Із заздрістю глянув він на теплий мурашник і вирішив попроситися до мурах. Подумав, подумав і тихенько постукав.
– Хто там? – пропищала за дверима мураха.
– Я – їжак, прийміть мене до себе, добрі мурахи. Я зовсім замерзну, якщо ви мене проженете.
– Занадто ти великий для нашого житла, – відповідає мураха, – та й до того ж колючий. Ти нас усіх покалічиш своїми голками. Не можемо ми тебе пустити.
– Дуже вас прошу, пустіть. Ось побачите, я заб’юся в куток біля пічки і навіть не ворухнуся.
– Не можу я сама вирішувати, – відповіла мураха-брамниця. – Піду запитаю інших. – І двері мурашника зачинилися.
Мураха-брамниця невдовзі повернулася і сказала їжакові, що він прийнятий. Ну, і зрадів їжак, закотився в мурашник та забився під піч. Тільки двері за ним зачинилися, знову стукіт.
– Хто це знову нас турбує? – каже мураха.
– Це я, лисиця, пустіть мене під свій дах. Всі кісточки у мене ломить від морозу, та й пси женуться за мною по п’ятах.
– Жаль мені тебе, але пустити не можу. У нас уже їжак сидить.
– Добрі мурахи, дуже прошу вас, пустіть погрітися. Я місця багато не займу. Ляжу на запічок, ви мене навіть не почуєте.
– Запитаю інших, – відповіла мураха – брамниця і зачинила двері.
Мураха невдовзі повернулася і сказала лисиці, що вона може увійти. Лисиця, почувши, що пси вже близько, швиденько шмигнула в мурашник і примостилася на запічку. Тільки вона вляглася, як знову у двері стук-стук. Прийшов польовий цвіркун.
– Ну і метушливий сьогодні день! – розсердилася мураха-брамниця. Кого ще там принесло?
– Це я, цвіркун. Дуже прошу вас, сестричко мурашко, прихистіть мене. Злий кріт зруйнував мій будинок, і мені тепер зовсім нема куди податися. А на дворі такий тріскучий мороз! – відповів цвіркун.
– У нас і без тебе тісно. Ми вже пустили до себе і їжака, і лисицю.
– Пожалійте мене, сестрице, пустіть! Я такий маленький. До того ж я потішу вас піснями.
Мураха спочатку не погоджувалася, але все ж таки після довгих перемовин цвіркун добився свого. Шмигнув він у мурашник і стрибнув на лавку біля печі. Відігрівся трохи і завів свою веселу пісеньку.
Мурахи не могли надивитись на чудового співака, навіть лисицю пройняв його спів. Миттю зіскочила вона з запічка і кинулася в танок. А поки танцювала, її хвіст весь і виліз – вона ним весь час їжака зачіпала.
Розлютилася лисиця і давай його перед мурахами ганьбити та намовляти проти нього, і вирішили мурахи негайно прогнати їжака. Як просив їжак, як молив, та мурахи і слухати не стали, лисиця допомогла їм виштовхати його за двері та ще й спустити з тієї гірки, де стояв мурашник.
– Слава богу, позбулися неприємного колючки! – весело вигукнула лисиця. – А тепер слухайте мене, мурахи! У нас тепло, музика є. То чому б нам не побенкетувати?
– Що за бенкет узимку? Уся їжа у нас розрахована, – відповіли мурахи.
– Не турбуйтесь, це вже моя турбота! Я запрошую вас на бенкет. Слухайте! Захотілося мені вчора курятинки, ну я й пішла до панського палацу, а як почала підходити, – чую, господиня наказує служниці: «Міцко, знеси вниз усе, що зготували на післязавтра. Тільки нікому ні слова! Я ж про себе і думаю: «А я чула, а я знаю». Чекала я, поки в палаці згасло світло, і забралася в комору подивитися, яких страв вони там наготували. Чого там тільки не було! І варене і печене. У мене й зараз ще слинки течуть. Я повечеряла смаженою індичкою. Хочете, я принесу вам усі ці наїдки? Мені це зовсім неважко, вікно там відчинене, а пес Султан уже тиждень як здох. Приготуйте мішок і ввечері я збігаю до панського палацу.
Мурахи швидко приготували мішок – дуже вже їм хотілося побенкетувати. Увечері взяла лисиця мішок і вирушила до палацу. Забралася через вікно в комору, набила мішок усілякими смачними стравами, тим самим шляхом вибралася назовні – і бігом до мурашника. Так і бігала туди-сюди лисиця, поки не перетягла всю їжу з комори.
Дивляться мурахи на ласощі і дивуються, не знають, з чого почати. Раптом пролунав жалібний голос цвіркуна: «А про мене забули! Цілісінький день співаю, горло в мене стало як сушений гриб. Де ж обіцяне вино?
– Чи є у вас пляшки? – Запитує лисиця мурах. – Піду принесу вина, а то так поспішала, що про нього геть забула.
Мурахи принесли пляшки, лисиця засунула їх у мішок і знову побігла до палацу.
Повернулася лисиця з вином, і пішов у мурашнику бенкет. Мурахи наїлися, напились і давай танцювати. Крутяться разом із лисицею по мурашнику. А як була лисиця незграбна, та й на зріст куди більше мурах, то й віддавила їм усі ноги.
З того часу і стали у мурах криві ноги.
