Сіли якось двоє рибалок у човен і, тільки-но на світ благословилося, попливли в море. День починався погідний, небо було чисте й блакитне.
— Я певен — сьогодні нас чекає багатющий улов. Погода — кращої не треба, пора — саме для лову, а ми рибалки вправні та спритні. Гріх не наловити! — каже задоволено один.
— Авжеж!— притакнув другий.— Сьогодні кошики будуть повні.
Почали вони вибирати снасті. Що за напасть? Нажива з’їдена, а риби нема.
— Ти диви!— каже один.— Такого мені ще не бувало. Дивоглядь та й годі!
— А може, на інші гачки щось зловилося? Рано нарікати. Нумо гляньмо, друже!
Але й далі не траплялося нічогісінько, крім одного-єдиного рака, та й той устиг дременути.
— Чи не податися куди-інде? Може, там пощастить!
— Гаразд.
Налягли вони на весла, запливли ще далі в море й знов закинули снасті. Простояли до полудня, але й тут намарне. Зажурилися рибалки.
– Скажи комусь – не повірить! Вже відколи в морі, а досі й рибинки не бачили?
Рушили невдахи до берега й запливли й невеличку, оточену скелями затоку, де завжди? водилася риба. Довго рибалили, а риба не бралася та й не бралася. Так тривало, аж поки смеркло.
З досади рибалкам і говорити не хотілося Аж ось один пробурчав:
– Ет, змарнували ми день! Жаль праці.
– Так нам і треба, такі ми рибалки! – озвався другий.
І взялися вони, засмучені, за весла – рушати додому. Коли це з води вистрибнула здоровенна1 рибина і впала в човна. Така здорова, аж човен захитався.
– Тунець! – вигукнули рибалки. Смуток їхній як рукою зняло.
– Та ще який тунець! Велетень! За такого; праці не жаль. Нам таки пощастило!
– Оце так удача! Мабуть, за ним гналася якась драпіжниця, і він стрибнув у нашого човна рятуватися. Ну, тепер хоч не з порожнім» руками повернемося.
Невдовзі рибалки дісталися берега й поспішили на базар – продавати рибину.
– Оце так риба! – зачудувався покупець.- Певне, ви дуже вдалі рибалки.
Один рибалка, схиливши голову, осміхнувсяй мовив:
– Еге, ні на що не придалася б наша вдатність, коли б доля не послала нам рибину в останню мить.
