За часів війни козаків з Польщею у шляхетському війську був один дуже добрий воїн, який прекрасно володів прийомами рукопашного бою на шаблях, вважався взагалі непереможним. Він звернувся за дозволом до своїх воєначальників, щоб ті дали йому згоду на поєдинок з самим Богданом Хмельницьким. Ті довго відмовлялися, бо цінили його, того шляхтича, чи якогось там іншого магната по-їхньому, як здібного командира. Але він таки домігся свого.
Тоді він посилає листа Богданові Хмельницькому з пропозицією виступити з ним на поєдинок. Хмельницький зрозумів, що йти на такий крок – означає ризикувати долею козацьких військ. Довго роздумував, а тоді каже: “Щоб польська латка не сміялась з українського народу, я піду на герць”.
Хмельницький замовив собі добру шаблю; коня і виїжджає на поле поєдинку. Він задумав спочатку умигати того поляка. Довгий час він діяв так, щоб цілком обезсилити противника. А той поляк тоді, як під’їхав до Хмельницького після тої тяганини, здибив острогами коня, щоби він скочив, і в той час хотів рубнути шаблею нашого гетьмана. Але Хмельницький зрозумів хитрий задум поляка. Швидко, в той момент, коли кінь шляхтича став на дибки, Богдан опускається попід своїм конем і блискавично вилазить на нього з другого боку. Кінь поляка вже опустився на землю, і вершник був відкритий. Цим скористався Хмельницький. Рубнув він шаблею противника. Коли той Звалився з коня, Хмельницький послав гінця до поляків, щоб ті забрали свого трупа.
Так наш запорозький гетьман врятував честь свою і свого війська від підлих насмішок польського панка.
