У деякому царстві, в деякому государстві, на морі-океані, на острові Буяні стоїть дуб зелений, а під дубом бик печений, і в його боці ніж точений. Але це ще не казка, тільки приказка, а хто мою казку слухатиме, тому від соболя, і куниці, і красної дівиці сто карбованців на весілля.
Був собі селянин, і мав він двох синів і одну дочку: хоч роду вона простого, але вроди надзвичайної. Батько й мати жили добре, все життя були хліборобами. Ось батько й каже синам:
– Діти, не треба сподіватися на те, що є, та на те, що зроблено, а треба самим працювати.
Збираються вони на заробітки й беруть хліба на три дні.
– Коли ви хліб з’їсте, сестра вам обід принесе.
А йти їм треба було через густий ліс. Сестра боїться, що дороги не знайде. Старший брат каже:
– Ми позначимо дорогу, розтрусимо солому, цим шляхом і прийдеш до нас.
Пішли брати. А в тому лісі жив великий змій. Він чув ту розмову й потрусив соломою дорогу до свого палацу. Як минуло три дні, вирушає сестра до братів з обідом.
І приходить вона у змієвий палац.
Виходить до неї семиголовий змій і каже:
– Іди, іди сюди, дівчино! Я давно на тебе чекаю! І дочекався. Забудь про батька й матір, братів забудь, бо більше вже їх не побачиш, а житимеш у мене.
А брати її орали-орали, хліб увесь з’їли, тоді кинули орати й сердиті подалися додому:
– Чому ви не прислали сестру з обідом,– запитують у батька та матері.
Батько каже, що сестра три дні тому пішла з обідом до них.
– Я піду,– сказав старший брат,– шукати сестру, хоч і життя своє покладу, а знайду її.
І приходить він до цього змія і бачить сестру у дворі.
Вона йому каже:
– Побудь тут, а я піду скажу змієві, що ти у гості завітав.
Приходить вона до змія:
– Що 6 ти зробив, якби мій старший брат у гості прийшов?
Змій відповідає:
– Прийняв би його, як гостя.
Вона привела брата. Змій пригощає брата залізними бобами й залізним хлібом.
Але брат не захотів їсти ні бобів, ні хліба.
Змій каже:
– Мабуть, ти ситий, що гидуєш моїм хлібом і сіллю. Підемо тепер подивимося: чи ти багатший, чи я?
І повів його по хоромах, показуючи своє добро. Повів його на стайню, а там стоїть у нього дванадцять жеребців, і кожний жеребець на дванадцять ланцюгів прикутий.
– Ну що, хто з нас багатший?
А брат і каже:
– У мене й третини того немає.
– Ну, ходімо, я тобі покажу ще одну річ.
І приводить його до колоди в чотири сажні товщиною і дванадцять довжиною.
– Бачиш ту колоду?
– Бачу,– каже брат.
– Якщо ти її без сокири порубаєш, а без вогню спалиш, то підеш додому, а ні – вб’ю тебе.
А брат каже:
– Хоч зараз мене вбий, а я не зроблю цього!
Змій і вбив його.
Пішов менший брат шукати свою сестру і знайшов її на подвір’ї в змія.
Вона йому каже:
– Ой братику! Вб’є він і тебе, як старшого вбив.
– Нехай вб’є, аби я з тобою побачився.
– Побудь тут, я піду скажу змієві, що ти в гості завітав:
І приходить вона до змія.
– Що скажеш, жінко?
– Що б ти робив, якби другий мій брат у гості прийшов?
– Що 6 я робив? Як гостя, прийняв би.
Вона каже:
– Як старшого брата?
– Я старшого вбив, бо він відмовився від пригощення і не виконав мого бажання. Хай приходить, прийму, як гостя.
Сестра виходить у двір і каже братові:
– Сказав, прийме, як гостя, якщо ти шануватимеш його.
– Неси, жінко,– каже змій,– залізних бобів і залізного хліба.
От вона приносить залізну півхлібину й миску залізних бобів.
Але гість їсти не схотів, каже:
– Дякую, я не голодний.
– Тоді ходімо подивишся на моє багатство: чи ти багатший, чи я.
І повів його по всіх своїх хоромах, і бачить брат, що змій страшенно багатий! Змій приводить його у свою стайню. Стоять дванадцять жеребців, і кожний на дванадцять ланцюгів прикутий. Брат каже змієві, що у нього й третини того немає.
– Ну ж бо ходімо, я покажу тобі одну річ.
І показав йому колоду – чотири сажні товщиною, а дванадцять довжиною,– і каже:
– Бачиш тую колоду? Якщо ти без сокири її порубаєш, без вогню спалиш, тоді підеш додому, а ні – вб’ю тебе.
Брат йому сказав:
– Хоч зараз мене вбий, а я не зроблю цього!
Змій його і вбив. Як дізналася сестра про це, то так і залилася слізьми.
– Ой чоловіче, чоловіче!
Що ж ти накоїв? Братів моїх повбивав. Лишилися тільки батько та мати. Убий і мене.
– Ні, жінко! Я тебе вбивати не буду. І батько з матір’ю нехай живуть, щоб ти була веселіша.
От якось мати взяла відра й пішла по воду. Набрала води, йде додому та гірко плаче-побивається за дітьми.
Аж раптом бачить – котиться горошинка по дорозі. Взяла її і з’їла. І народився у неї хлопчик, назвали його Котигорошком. Росте він як з води не по роках, а по годинах, наче пшоняне тісто на дріжджах; старі не намилуються на нього. Віддають його до школи; інші вчилися років по три-чотири, а він вивчився за один рік. Одного разу приходить він зі школи до батька й матері та й каже:
– Ну, таточку й матусю, подякуйте моїм учителям, бо у школу ходити мені вже годі. Скажіть мені правду: чи є у мене брати та сестра, чи ні?
І розказали йому старі, 140 в нього було два брати й сестра – та он що з ними трапилося.
Тоді я піду їх шукати. Якщо вмерли, то я нічого вдіяти не можу, а якщо скоїлося з ними лихо, тоді я визволю їх.
Вранці він устав, умився, на всі чотири боки поклонився.
– Батьки, дозвольте мені, перш ніж вирушити, піти погуляти.
Ось пішов він на вулицю гуляти, знаходить шпильку. Каже батькові:
– На тобі оцю залізячку, неси до коваля і зроби мені семипудову булаву.
Батько йому нічого не сказав, а сам подумав: «Хіба ж із шпильки викуєш булаву семипудову? »
Взяв гроші, поїхав у місто, купив заліза сім пудів і замовив ковалеві викувати булаву. Зробили йому булаву семипудову й привозять додому.
Котигорошко виходить з дому, бере її і кидає за хмари. Минає час. Аж за кілька днів Котигорошко приклався до сирої землі правим вухом і, піднявшись, кличе свого батька:
– Батьку, ходіть-но сюди, послухайте, як шумить і гуде, то моя булава до землі йде.
Підставив він коліно, булава як ударилася об його коліно, так і переломилася навпіл. Він розізлився на свого батька.
Ой батьку, чому ви не зробили мені булави з тої залізячки, що я вам дав; якби ви з неї зробили, то вона не зламалася б, а тільки погнулася б! Беріть же мою залізячку, ідіть до коваля, а свого заліза не додавайте.
Ковалі як почали кувати, то викували булаву семипудову, ще й залізо залишилося.
Бере Котигорошко свою булаву семипудову і вирушає в дорогу, і приходить він до цього самого змія семиголового, де перебуває сестра і братів його вбито.
Виходить сестра до нього назустріч, він з нею вітається:
– Добрий день, мила й рідна сестро!
Вона дивується:
– Який ти мені брат?!
Він і розповідає їй про все.
– Побудь же ти, брате, тут, а я піду спитаю, що змій на це скаже.
Приходить вона до змія, каже йому, що наймолодший брат завітав до неї.
– Таж у тебе не було більше братів, а тільки двоє.
– Він народився без мене.
– Ну тоді клич його.
Котигорошко заходить до змієвих покоїв.
– А-а, то ти ще малий, в тебе материне молоко ще на губах не обсохло! – І підставляє йому залізне крісло. Він на крісло як сів, крісло й тріснуло.
Змій собі думає: «Мабуть, скрутно мені доведеться».
– Неси, жінко, нам пити та їсти.
Приносить вона решето залізних бобів і залізного хліба.
– Зроби ласку, їж, родичу!
– Дякую,– мовить Котигорошко,– я й без запрошення їстиму, бо в дорозі дуже зголоднів.
І почав їсти разом зі змієм: той з’їсть хліба шматок, а цей з’їсть два.
– Ось ходімо, родичу, подивишся на моє багатство: хто з нас багатший?
І повів його по своїх хоромах.
– Як тобі здається, у тебе більше чи в мене?
– Я не багатий, але і в тебе нема нічого!
Тоді змій приводить його до тієї самої колоди, куди й братів водив, що чотири сажні товщиною, дванадцять сажнів довжиною.
– Якщо ти без сокири її порубаєш, а без вогню спалиш, тоді підеш додому, а ні – то будеш там, де й брати!
– Не сердься, дай мені діло скінчити! – сказав Котигорошко і мізинцем торкнув ту колоду, а вона на дрібні тріски й розлетілася, а як дмухнув – тільки купка попелу зосталася, як і не було!
– Ну що? Я своє діло зробив.
– Ходімо тепер поборемося: хто з нас дужчий?
Котигорошко каже йому:
– Дай руку, поміряємося, хто дужчий!
А змій каже:
– Де тобі, молокососу, зі мною мірятися!
Котигорошкова рука тільки посиніла, а змієва рука з усіма пальцями лишилася в Котигорошковій.
Тоді змій як дмухнув – побіг мідний потік. А Котигорошко як дмухнув – побіг срібний потік.
І почали вони боротися. Змій як дмухнув – утовк Котигорошка в срібний потік, а Котигорошко як дмухнув – утовк змія в мідний потік одразу по коліна. Змій як дмухнув удруге – втовк Котигорошка по коліна, а Котигорошко як дмухнув удруге – втовк змія по пояс. Змій і каже:
– Давай відпочинемо.
– Ще не дуже потомилися,– каже Котигорошко,– я з дороги, та й то не стомився.
Злякався змій, чує – погибель йому.
– Не губи мене,– просить його змій,– бери собі золото, срібло, всю мою казну, скільки захочеш.
– Ти занапастив моїх братів. Нема тобі прощення! Більше з тобою і говорити не хочу,– одказав Котигорошко.
Тоді змій зібрав усю свою силу та як вдарить Котигорошка – і втовк його по пояс у землю.
– Ну, що, натішився? – каже Котигорошко.– Та годі мені з тобою жартувати! Бо я, дурень, довго бавлюся з тобою, давно треба тебе порішити.
Як ударив змія Котигорошко втретє, втовк його по самісіньку шию в мідний потік. І тоді як улупить своєю семипудовою булавою, той так і занурився у мідний потік з головою.
І пішов Котигорошко у стайню, де стояли жеребці. Випотрошив одного коня, сам заліз всередину й чекає. Прилітає крук з крученятами, і почали клювати. Він одне крученя і піймав за ногу, а ворон заговорив людським голосом:
– Хто всередині, відгукнися!
– Я, Котигорошко.
Крук йому каже:
– Що ти від мене хочеш?
– Що я від тебе хочу? Принесеш мені живої води, відпущу пташеня.
Тоді крук узяв пляшечки й полетів за тридев’ять земель у десяте царство, інше державство, взяв там води і приносить Котигорошкові.
Котигорошко розідрав навпіл пташеня й каже:
– А ось подивимося, чи це та вода!
Побризкав водою – і пташеня ожило. Подякував Котигорошко за воду. Тоді приходить до своїх братів, узяв змочив їх цілющою водою – ожили вони. І приводить він їх до сестри.
– Ну, сестро і брати! Беріть золото, срібло та всю казну, скільки вам треба, і ходімо додому.
І пішли вони всі четверо.
Ось брати, коли зайшли в ліс, прив’язали Котигорошка до дуба.
– Братики! Що ви робите?
– Який ти нам брат? У нас брата не було й не буде. Та й пішли. А Котигорошко дуже розгнівався, дуб видер
з коренем і потягнув за собою. Приходить він додому і гукає до батька і матері:
Ось вам дрова!
– Іди, синку, в хату.
А він каже:
– Якщо в лісі брати хотіли мене знищити, то в хаті тим
паче. Бувайте, батьку і мати, брати і сестро! Живіть собі!
Та й пішов. Ішов, ішов, і трапився йому назустріч Вернигора.
– Добрий день, брате Котигорошку! Куди йдеш, куди путь-дорогу тримаєш?
А Котигорошко питає у нього:
– Хто ти такий?
Він йому відповідає:
– Я могутній богатир Вернигора.
– Хочеш бути моїм товаришем? – питає Котигорошко.
– Можна! Чого ж не пристати.
І пішли вони разом. Ішли, ішли, і трапляється їм назустріч могутній богатир Вернидуб.
– Добрий день, браття!
– Здоров!
– Хто ви такі? – питає Вернидуб.
– Котигорошко і Вернигора.
– Куди ж ви йдете?
– Ми йдемо змія бити.
– Чи можна мені до вас у товариші пристати?
– Можна! – каже Котигорошко.
Ось приходять вони в місто до царя.
– Хто ви такі?
– Ми – могутні богатирі.
– Чи можете ви моє місто захистити? Унадився змій і губить багато людей, треба його перемогти.
– Навіщо ж ми тоді звемося богатирями, якщо його не подужаємо?
Опівночі ідуть богатирі під калиновий міст на вогненну ріку. Ось прилітає шестиголовий змій і зупинився перед мостом, кінь його заіржав, сокіл защебетав, хорт заскавулів. Він коня в лоба.
– Ти, коню, не іржи, ти, соколе, не щебечи, ти, хорте, не
скавули, бо тут Котигорошко. Ну,– каже,– виходь, Котигорошку! Будемо битися чи миритися?
Каже Котигорошко:
– Не для того я прийшов, щоб миритися, а для того, щоб битися!
І почали вони битися. Котигорошко зі своїми товаришами втрьох збили змієві по голові.
Змій, відчувши, що скоро загине, каже:
– Ну, браття! Тільки Котигорошко мені перешкоджає, з вами двома я 6 упорався.
Як взялися богатирі битися, і відрубали змієві останні голови, змієвого коня одвели в стайню, сокола посадили в клітку, а хорта пустили у псарню. А Котигорошко взяв повирізав з усіх голів язики і поклав собі в кишеню, а тулуб скотив у вогненну ріку. Приходять вони до царя. Котигорошко показує йому змієві язики. Цар їм дякує:
– Бачу, що ви справжні богатирі і захисники міста і всього люду!
І на радощах сповістив усе місто, щоб усі повсюди гуляли та богатирів славили.
От знову опівночі йдуть вони під калиновий міст на вогненну ріку, аж прилітає семиголовий змій. Кінь його заіржав, сокіл защебетав, хорт заскавулів. Змій коня в лоба.
– Ти, коню, не іржи, ти, соколе, не щебечи, ти, хорте, не скавули, бо тут Котигорошко. Ну,– каже змій,– вилазь, Котигорошку! Будемо битися чи миритися?
– Не для того я прийшов, щоб миритися, а для того, щоб битися!
І почали вони битися, і богатирі збили змієві шість голів, а сьома лишилася. Змій і каже:
– Давайте відпочинемо.
А Котигорошко відказує:
– Не сподівайся, щоб я тобі дав відпочити!
Почали вони знову битися, збив він змієві і останню голову, повирізав язики і поклав у кишеню, а тулуб викинув у вогненну ріку. Приходить до царя і показує ті язики.
Втретє опівночі йдуть вони до калинового мосту під вогненну ріку, раптом прилітає дев’ятиголовий змій. Кінь його заіржав, сокіл защебетав, хорт заскавулів. Змій коня в лоба.
– Ти, коню, не іржи, ти, соколе, не щебечи, ти, хорте, не скавули, бо тут Котигорошко. Ану, виходь, Котигорошку! Будемо битися чи миритися?
Котигорошко каже:
– Не для того я прийшов, щоб миритися, а для того, щоб битися!
І почали вони битися, і богатирі збили вісім голів, дев’ята лишилася. Котигорошко каже:
– Давайте відпочинемо.
Змій відказує:
– Хоч скільки відпочивай, а мене не подужаєш!
Котигорошко б’ється, а сам думає, як би змія обдурити.
Ось надумав і каже:
– Вашого брата ще он позаду багато всіх переб’ю!
Змій озирнувся, а він і дев’яту голову стяв, повирізував язики, поклав собі в кишеню, тулуб викинув у вогненну ріку.
Приходять вони до царя. Цар каже:
– Дякую вам, могутні богатирі! Живіть собі щасливо, у любові і беріть, скільки вам треба, золота, срібла і грошей.
А три змієві жінки зійшлися докупи й поміж собою раду радять, якби-то богатирів зі світу зжити.
Молодша жінка каже:
– Ось що, сестриці! Підемо ми на шлях, куди вони підуть. Я обернуся м’яким ослоном, і вони, потомившись, як сядуть на нього, то всім трьом буде смерть!
А друга каже:
– А я обернуся яблунькою, вони до мене підійдуть, і як покуштують, то всім буде смерть!
Ось під’їжджають богатирі до м’якого ослона. Котигорошко махнув шаблюкою – і полилася кров!
Під’їжджають вони до яблуньки.
– Брате Котигорошку, з’їмо по яблучку,– кажуть богатирі.
А він каже:
– Якщо можна, браття, то з’їмо, а якщо не можна, то поїдемо далі.
Вийняв шаблю і махнув навхрест по яблуньці, і полилася з неї кров. Поспішає за ними третя змія та як роззявить пащеку від землі до неба. Бачить Котигорошко, що їм непереливки: як врятуватися? Огледівся він і кинув їй трьох коней до рота. Полетіла змія до синього моря води попити, а вони пішли далі. Доганяє вона їх знову. Бачить він, що змія близько, і кинув їй до рота трьох соколів. Знову змія полетіла до синього моря води попити. А вони мерщій подалі. Оглядається Котигорошко, змія знову доганяє їх, тоді він узяв та й кинув їй трьох хортів до рота. Знову вона до синього моря полетіла води попити, поки напилася, вони ще далі
втекли. Оглядається Котигорошко і бачить, що знову змія доганяє їх. Котигорошко узяв обох товаришів і кинув їй до рота. Змія полетіла до синього моря води пити, а він тікати. Доганяє вона знову, він огледівся і бачить кузню і забіг туди.
Ковалі кажуть йому:
– Чого, чоловіче, так ізлякався?
– Люди добрі! Врятуйте мене від змії.
Взяли вони й замкнули кузню наглухо.
– Віддайте моє,– лютує змія.
Тоді ковалі кажуть їй:
– Пролижи залізні двері, і ми його тобі на язик покладемо.
Вона пролизала двері і всунула всередину язика.
Ковалі втрьох притисли гарячими обценьками язик і кажуть:
– Іди, чоловіче, що хочеш роби зі зміюкою.
Він вийшов у двір і давай лупцювати змію. Бив, бив, аж нарешті визволив товаришів, а зміюку закопав на сім сажнів завглибшки.
