Були собі дід і баба. І не було у них ніякої худоби. Пішов дід у ліс. Як стукне по березі – вискочила коза біла. Взяв він її за роги й привів додому.
– Ну, бабо, йди доїти!
Вона злізла з печі, подоїла козу, загнала в хлів. Наступного дня знову дід пішов у ліс. Як стукне по горобині вискочила коза ряба. Взяв він її за роги й привів додому.
– Ну, бабо, йди доїти!
Баба злізла з печі, подоїла козу, загнала в хлів. На третій день знову дід пішов у ліс із сокирою. Як стукне по осиці вискочила коза сива. Взяв він її за роги й привів додому.
– Ну, бабо, йди доїти!
Баба злізла з печі, подоїла козу і в хлів загнала. На четвертий день знову дід узяв сокиру й пішов у ліс. Як стукне по ялині – вискочила коза чорна. Взяв він її за роги й привів додому.
– Ну, бабо, йди доїти!
Баба злізла з печі, подоїла козу, загнала в хлів. Тоді на другий день посилає дід старшу дочку пасти кіз. Вона погнала кіз у ліс. Пасла-пасла по моховинню, по болотах, увечері жене додому. А дід став у воротах і питає у кіз:
– Кізоньки мої милі, чи пили ви, чи їли?
А кози кажуть:
– Ні, ми не їли й не пили: по кленовому листочку з’їли, по наперсточку води випили.
Розгнівався дід на дочку, під піч підкинув, ступою закотив. сковородою завісив. На другий день виряджає дід другу дочку пасти кіз. Погнала вона їх у ліс, пасла-пасла по моховинню, по болотах. Вони наїлися, як діжки.
Увечері напоїла й жене додому. А дід забіг наперед до них і питає:
– Кізоньки мої милі, чи пили ви, чи їли?
– Ні, діду, не їли ми й не пили, тільки з’їли по кленовому листочку й по наперсточку води випили.
Розгнівався дід на дочку, під піч ногою заштовхнув, ступою закотив, сковорідкою завісив, соломкою підпалив. На третій день посилає третю дочку пасти кіз. Погнала вона їх у ліс, пасла-пасла по моховиннях, по болотах. Вони наїлися, як діжки. Ввечері напоїла й жене додому. А дід забіг наперед до них і питає:
– Кізоньки мої милі, чи пили ви, чи їли?
– Ні, діду, не їли ми і не пили, тільки з’їли по кленовому листочку й по наперсточку води випили.
Розгнівався дід на дочку, під піч підкинув, ступою закотив, сковородою завісив. На четвертий день погнала кіз баба. Погнала вона їх у ліс, пасла-пасла по моховиннях, по болотах. Вони наїлися, як діжки. Увечері напоїла й жене додому. А дід забіг наперед до них і питає:
– Кізоньки мої милі, чи пили ви, чи їли?
– Ні, діду, не їли ми і не пили, тільки з’їли по кленовому листочку й по наперсточку води випили.
Розгнівався дід на бабу,
під піч підкинув, ступою закотив, сковорідкою завісив, соломкою підпалив. На п’ятий день уже дід сам погнав пасти кіз. Пас-пас по моховиннях, по болотах. Наїлися, напилися, увечері жене додому. А сам забіг наперед і питає:
– Кізоньки мої милі, чи наїлися, чи напилися?
– Ні, діду, не наїлися, не напилися, тільки з’їли по кленовому листочку й по наперсточку води випили!
Дід розгнівався. Узяв загнав їх у хлів, а сам пішов у хату по
ножа. Прийшов з ножем у хлів, піймав одну козу і почав лупити. Лупив-лупив, ніж затупив. Пішов у хату гострити ніж, а коза одірвалася і побігла. Бігла-бігла, прибігла у ліс. Чики-брики, і потрапила в лисячу нору. А лисиці нема вдома. Приходить лисиця: – Хто тут є у моїй норі?
– Я, коза Дорота, півбока порота. Як вистрибну рогами заколю, з’їм!
Лисиця сидить і плаче. Біжить заєць.
– Чого ти, кумонько-голубонько, плачеш?
– Як мені не плакати, коли в моїй норі хтось сидить.
– Ну, почекай, може, я вижену?
Прийшов до нори, питає:
– Хто тут у норі?
– Коза Дорота, півбока порота. Як вистрибну – рогами заколю, з’їм!
Заєць ізлякався і побіг у ліс.
Іде вовк.
– Чого ти, кумонько-голубонько, плачеш?
– Як же мені не плакати, коли в моїй норі хтось сидить.
– Ну, почекай, може, я вижену?
Прийшов до нори, питає:
– Хто тут у норі?
– Коза Дорота, півбока порота. Як вистрибну рогами заколю і з’їм!
Вовк ізлякався й побіг. Після вовка прийшов ведмідь, і він злякався кози.
Летить джміль.
– Чого ти, кумонько-голубонько, плачеш?
– Як же мені не плакати, коли в моїй норі хтось сидить. Заєць гнав – не вигнав, вовк гнав – не вигнав, ведмідь гнав не вигнав.
– Ну, ходім же, може, я вижену?
Вона привела його до нори, він питає:
Хто тут у норі?
– Коза Дорота, півбока порота. Як вистрибну – рогами заколю і з’їм!
А джміль заліз у нору, за луплений бік як укусить… Коза й вибігла з нори. Біжить-біжить, аж стоїть хатка на курячих ніжках, на баранячих ріжках, стоїть, туди-сюди повертається. Вона в тую хатку – й живе собі. Навела козенят там. Тоді сама пішла їжу шукати, замкнула козенят у хатці й сказала їм, щоб вони нікому не відчиняли, бо вовк поїсть… Пішла, наїлася й приходить.
– Козенятка, голуб’ятка, відчиніть! Несу горщик сиру, повне вим’я молока!
Вони відчинили, коза нагодувала їх і знову пішла.
– Глядіть же, нікому не відчиняйте, бо вовк із’їсть!
Почув вовк, що козенята мекають, підійшов до хатки і каже
грубим голосом:
Козенятка, голуб’ятка, відчиніть! Несу горщик сиру, повне вим’я молока!
А вони кажуть:
– Ні, ти не мати, а ти вовк, мати тоненько співає, а ти грубо. Тобі не відчинимо.
Вовк пішов до коваля і каже:
– Ковалю! Покуй мені язика!
– Клади!
Він поклав язика на колодку, а коваль узяв сокиру, як улупить по язиці обухом – язик і потоншав. Вовк тоді пішов до хатки й каже тоненьким голосом:
– Дітки, голуб’ятка, відчиніть! Несу горщик сиру, повне вим’я молока!
Вони відчинили, він і поїв їх, тільки одне сховалося у дровах. Прийшла мати і каже:
– Дітки, голуб’ятка, відчиніть! Несу горщик сиру, повне вим’я молока!
А козенятко боїться відчинити: воно думало, що вовк. Коза під стіну підкопалася і залізла в хатку.
– Козенятка, голуб’ятка, де ви?
Воно вискочило і каже:
– Вовк поїв тих!..
Вона взяла позбирала їхні кісточки, посушила, в ступі потовкла, вчинила млинці й послала зайця кликати вовка на поминки. Він побіг до вовка.
– Стук-грюк у вовчу хату!
– Чого?
– Послала коза кликати на поминки!
– Ну, почекай, тільки взуюся та помиюся.
Заєць і побіг. А коза каже:
– Ну, чи йде вовк?
– Казав, тільки взується та помиється.
– Ну, біжи по нього!
Заєць побіг.
– Стук-грюк!
– Хто там?
– Заєць!
– Чого?
– Послала коза на поминки кликати!
– Почекай, тільки одягнуся!
– Ну, хутчіш!
Ось вовк вийшов, і пішли вони. Прийшли в хатку. Коза подала млинець вовкові, він узяв. Коза питає:
– Чи смачно?
– Смачно, кумонько-голубонько!
– Ну, я смачнішого дам. Поклади руки на коліна, очі заплющ, рот роззяв, я тобі вкину млинця.
Вовк сів на порозі, очі заплющив, лапи поклав на коліна, рот роззявив, а коза розжарила сковороду та йому в пельку і вкинула. Ось тобі, вовче…
