Жив собі один дроворуб. Якось, повертаючись із лісу додому з в’язкою дров на спині, підійшов він до криниці. Поклав дрова на цямрину, й заглянув усередину. А там – чоловік, змія та лев! Хоче лев з’їсти чоловіка, але боїться змії. Побачивши дроворуба, чоловік закричав:
– Ради Бога, допоможи мені!
Спустив дроворуб мотузок і витяг бідолаху з криниці. Опинившись нагорі, той сказав дроворубові:
– Проси в мене, чого хочеш! Звати мене Ханна, я – золотар, а знайти мене можеш на великому базарі.
Відповів йому дроворуб:
– Йди собі, і нехай Господь стелить тобі щасливу дорогу!
Потім попросився лев:
– Ради Бога, врятуй мене, чоловіче добрий!
Спустив дроворуб мотузок, витяг і звіра.
Вдячний лев мовив:
– Покажи мені свій дім, щоб я міг тобі віддячити.
– Дім мій біля міських воріт,– сказав дроворуб.
І лев пішов собі в лісові хащі.
Нарешті попросилася змія:
– Якщо ти врятував тих двох, то не покинь і мене в біді!
Спустив дроворуб мотузок і витяг змію. Зітхнувши полегшено, вона сказала рятівникові:
– Візьми оці три волосинки з моєї голови. Коли настане скрутний час, спали одну волосинку – і я прийду до тебе.
Узяв дроворуб три чарівні волосинки, поклав їх у шапку, а змія поповзла своєю дорогою.
Приніс чоловік додому дрова, ліг спати, а вночі чує: хтось стукає в двері. Відчинив і побачив лева – звір волік йому корову. І сказав лев:
– Візьми собі мою сьогоднішню здобич!
Узяв корову дроворуб, частину продав, а частину спожив. Почав лев щоночі приносити дроворубові здобич: то вівцю, то барана, то корову.
Але якось злодії обікрали царську скарбницю й загубили по дорозі торбу. Знайшов лев торбу з золотом, узяв та й приніс дроворубові.
Розв’язав дроворуб торбу, а там зливки золота. Наступного дня він вирішив: «Візьму один зливок та й продам золотареві, якого врятував з криниці».
Як задумав, так і зробив: пішов на базар і почав шукати Ханну-золотаря. Входить боязко до крамниці та й каже:
– Друже, я той дроворуб, що врятував тебе від смерті. Ти велів, щоб я приходив до тебе в скрутну хвилину. Маю оце зливок золота. Хочу продати його, бо нема в мене нікого, крім Бога та тебе!
– Дай-но мені подивитися на нього! – сухо сказав золотар.
Узяв він зливок і зрозумів, що це золото – із царської скарбниці. І спитав дроворуба:
– Чи багато в тебе таких зливків?
– Аж п’ятдесят один,– признався дроворуб.
– Посидь трохи, я зараз же повернуся,– сказав золотар. А сам подався до царя.
– Довгих років тобі, володарю! Знайшов я твою пропажу, а ось зливок золота з неї,– улесливо мовив золотар.
– Де ж решта? – поцікавився цар.
– У дроворуба,– відповів золотар і показав на дроворубову хатину.
Цар, не зволікаючи, послав вояків обшукати двір дроворуба. Пішли вони, оточили двір і знайшли торбу з золотом. Схопили дроворуба, привели до царя, а тоді кинули до в’язниці. Там жорстоко його катували, допитуючи:
– Де подів решту золота?
Плакав дроворуб:
– Більше в мене ніякого золота не було!
Якось, сидячи у в’язниці, згадав дроворуб про три волосинки, що їх дала йому змія. Скинув шапку, дістав одну волосинку й спалив. Тієї ж миті з’явилася змія і спитала:
– Чого бажаєш, рятівниче мій?
– Врятуй мене від напасті! –заблагав дроворуб.
– Не бійся! – мовила змія.– Завтра приповзу я в палац. Є в царя єдиний хлопчик. Заповзу в кімнату, де він спить, і обів’ю, приладу жалом до носика. Почнуть мене відривати, але я не піддамся. Якщо вбиватимуть, то я вжалю царського сина в носик, тут йому й смерть. А ти скажи варті: «Я одірву змію». Коли покличуть тебе, скажи цареві: «Якщо я врятую дитину, ти повинен виконати всі мої бажання». Тоді й звільнять тебе.
Наступного ранку, як тільки зазоріло, зчинився в палаці страшний галас, забігали люди. Виглянув дроворуб і спитав у вартових:
– Що скоїлося?
Йому відповіли:
– Змія залізла вночі в палац, обвила царевича, і ніхто не може її одірвати від дитини.
Дроворуб і каже:
– Я можу врятувати царевича.
– Горе тобі! – вигукнули вартові.– Замовкни! Тут усі царедворці безпорадні, а що ти вдієш?
А царевич надривався від крику, бо дивився смерті в вічі. Минув полудень, настав вечір, і дроворуб знову каже вартовим:
– Підіть до царя й скажіть, що я одірву змію, а якщо не зумію, то нехай відрубає мені голову.
Переказали цареві дроворубові слова. Тоді цар і каже:
– Ведіть його!
Привели дроворуба в палац. Тут він звелів:
– Принесіть чотири хлібини та вісім варених яєць і вийдіть усі, щоб ніхто сюди не заходив!
Принесли йому чотири хлібини та вісім яєць. Зайшов дроворуб до кімнати, де була змія, і зачинив двері. Він був дуже голодний, то з’їв хліб та яйця. А тоді випустив змію через віконце, взяв хлопчика, приніс його цареві й сказав:
– Володарю! Ось твій син, здоровий і цілий!
– Проси в мене, чого хочеш! – вигукнув цар. Дроворуб попросив:
– Збери усіх своїх суддів, я хочу їм дещо розповісти! Зібрали поважних суддів, і цар спитав дроворуба:
– Що ж ти хочеш їм сказати?
– Хочу оповісти тобі, володарю, й поважним суддям незвичайну пригоду,– почав той.– Я бідний дроворуб, що заробляв по два піастри в день, чим і тримав на світі свою сім’ю. Якось, повертаючись з лісу, підійшов я до криниці, поклав на цямрину в’язку дров, щоб відпочити. Коли чую чийсь голос. Заглянув усередину й побачив там змію, лева та чоловіка. І попросився чоловік: «Урятуй мене!» Ім’я його Ханна-золотар. Витяг я його з криниці, а він і каже мені: «Я відплачу тобі за це добром!» Потім попросився і лев: «Урятуй мене’» І його я витяг, а потім і змію. Став лев щодня приносити мені свою здобич: коли корову, коли вівцю, коли барана, а змія дала мені три волосинки, щоб я спалив їх, коли потраплю в скруту. Якось приніс мені лев торбу з золотом. Розв’язав я її, взяв один зливок і вирішив: «Віднесу до того, кого визволив від лева». Приніс я той зливок до Ханни, а він побіг до тебе, володарю, й сказав, що я обікрав твою скарбницю. Потрапивши у таку безвихідь, згадав я про три волосинки і спалив одну з них. Тут-таки з’явилася змія, і я розказав їй про своє горе. Сказала мені змія: «Я піду, обів’ю царевича, і ніхто не одірве мене від нього, крім тебе, а як ти одірвеш, тоді й помилує тебе цар». Так і сталося. Випустив я змію у віконце, а сам із хлопчиком прийшов до тебе.
– А чом ти не вбив змію? – спитав цар.
– Хіба платять злом тому, хто зробив тобі добро? – здивувався дроворуб.
– Гаразд, а тепер скажи, чого ти бажаєш?
– Мій володарю, хижий звір годував мене, змія врятувала мене. Тільки оцей клятий золотар, якого я врятував від смерті, замість віддячити мені, надумав погубити мене. Хочу, щоб звелів ти повісити нечестивця над тією самою криницею, з якої я його витяг.
Наказав цар вволити бажання дроворуба. Взяли золотаря та й повісили на дубі, що ріс над криницею.
