Старенькій жінці приснилося, що вона померла і, стоячи перед лицем Янгола Смерті, просила взяти її до раю.
— Чи ти коли небудь за свого довгого життя зробила якийсь добрий учинок? — запитав її Янгол. — Чи ти зробила щось не для того, що б показати свою доброту сусідам і не з бажання дістати похвалу або нагороду, а з почуття справжньої любові та щирості?
Жінка почала згадувати.
Думала довго. І тепер, коли вона згадувала якесь своє добре діло, усвідомлювала, що робила це або за гроші, або з бажання прославитись. Хотіла згадати працю для своєї парафії, але Янгол похитав головою:
— Це ти працювала для церковної громади, щоб ваша церква не була гірша від інших церков, а зовсім не з любові до Бога й інших людей.
Нарешті жінка розповіла Янголові, що одного раз у вона дала велику моркву голодному обірваному хлопчикові. В цьому випадку вона це зробила тільки з почуття милосердя до бідного, бліденького хлопчика, що дивився на неї сумними очима.
— Ніхто тоді не бачив мого вчинку, і тому ніхто не міг мене за це похвалити, — запевнила вона Янгола. — Про це знав тільки Бог і той бідний хлопчик.
І сталося чудо. Як тільки жінка розповіла Янголові про цей свій добрий учинок, в руках Янгола опинилася та сама морква, тільки тепер вона виглядала набагато більшою.
— Добре, — сказав Янгол. — 3 допомогою цієї моркви спробуємо тепер дістатись до раю. Тримайся за неї!
Жінка зробила, як наказав їй Янгол. Янгол полетів у небесну височінь, а вона летіла за ним, учепившись за моркву, що її Янгол тримав у руці.
Так вони летіли все вище й вище…
Але незабаром вона відчула, що хтось учепився за її ногу. Глянула вниз і побачила, що це був той самий хлопчик. Він, очевидячки, з її допомогою також хотів дістатися до раю. А тримаючись за його ногу летіла його мати-вдова, а за нею й інші люди. І скільки могла оглянути стара жінка, всі вони почеплялись за ноги одне одного, а вона трималася за моркву, що була в Янголових руках.
Вона крикнула хлопчикові, щоб пустив її ногу. Бо що, як морква перерветься? Вона намагалася звільнити свою ногу від нього, але він благав її допомогти йому та його родині долетіти до раю.
— Пусти ногу! Пусти мою ногу, кажу тобі!
Жінка сердилася дедалі більше. Нарешті крикнула із злістю:
— Це моя морква! Моя!
І в цей момент морква перервалась…
Жінка, а разом із нею всі, що трималися за неї, полетіли назад додолу, а жінка… прокинулась.
