(Французька приповістка)
Молодиця Мар’я несла молоко на торг. Несла вона чималі глечики, вставивши їх у кошик. Се перший раз несе молодиця молоко після того, як корівка отелилась — перша корівка на Мар’їному господарстві! Як ішла Мар’я заміж, то на весіллі батько теличку подарував: оце ж тая теличка виросла й отелилася.
Молозиво вже зійшло. Добре було — страх.
А се вже таке молоко, що й продавати можна. Призбирала Мар’я — вечірнього глечик та сього ранку надоїла два. Коли б дав бог добре вторгувати — на почин!
Далеченько трохи йти до міста… Мар’я втомилася. Вона сьогодні так рано встала, бо треба ж
було на торг зібратися. А й вночі ж так мало спала — дитинка не давала… Тепер дитинка спить, а Мар’ї ж треба було вставати…
Мар’я сіла трошечки відпочити під ліском. Кошика з молоком поставила при боці, та все думала про його.
Хороше молоко! Скільки-но за його дадуть?
Мар’я загадалась, навіть на руку схилилася, спершися ліктем на травицю. А травиця така зелена та м’якенька — саме ж воно місяць май був уповні!
«Оце я продам молоко,— гадає Мар’я,— то тільки буханчик хліба куплю на торзі, а то всі гроші сховаю, і другий раз сховаю, і третій… Та так все ховатиму, ховатиму… А потім восени, або, може, перезимувавши чи на ту осінь продам теличку, що оце корівка привела, та як доложу ті гроші, що все ховатиму з продажу молока, то й куплю другу корівку, з телям — шукатиму з теличкою. Ого! З двох корів ще не стільки торгуватиму, бо на ту осінь ця, батькова корівка, буде знов з телям. А там далі вже в купованої — теличка виросте та теж отелиться, от уже й три корови буде. Куди: з трьох корів скільки ж то прибутку буде! Та прямо за скілька років ціла черідка розведеться…
Доведеться вже молоко возити. Що ж! Можна купити такі здорові бляшані відра чи збанки з накривками та й возити до якої крамниці. Конячка, звичайно, своя буде та й не одна конячка,— будемо далі вже парою їздити. Чому ні! Адже ж дедалі все будемо розживатися та розживатися…
А худоби дедалі розведеться ціле стадо! Та як розторгуємося добре, то можна і свою крамницю в городі завести — таку хорошу, щоб і корова була намальована над дверима — така гарна, червона або ряба; а біля корови — так, як ото теж малюють,— щоб сиділа ричка [наймичка] й доїла. Мар’я таки й матиме в себе дома, там, на селі, таку ричку, може, й не одну найме, бо при стаді ж хіба можна впоратися самій, усіх корів подоїти? Та й чого ж там Мар’ї самій доїти тоді корів — уже ж вона буде багатою господинею! Вже й земельки прикупиться… Стане цілий великий хутір — молочна «хверма»! Буде в Мар’ї ціле дворище велике, з довгими хлівами, та з повітками, та з стодолами… Хата вже буде зовсім інша — старої вже давно не буде, а буде нова, простора та хороша, під залізом, не іначе, як під залізом!.. Хоч, сказати по правді, чого там тоді й жити на селі, отак забагатівши! Можна ж тоді перебратися в город. На хутір можна тільки довідуватись; можна там посадити когось на господарстві. А в городі — самим торгувати в крамниці. Унизу буде крамниця — «молочня», а вгорі буде домівка для життя. Може, потім і не наймана домівка, а свій будинок буде? Чому ні — отак розторгувавшись!
Сказано, буде Мар’я — пані на всю губу! Матиме свої коні, повози, і в горницях буде так хороше! А яке вбрання собі справлятиме — куди тобі! Про свято навіть шовкове вбрання справить! Городянка, багачка — й годі!
А таки колись треба буде й у своє село поїхати У свято, на храм абощо, та до церкви й під’їхати парою коней, в такому хорошому повозі, у тому хваітоні! Під’їде Мар’я, вилізе й піде в церкву. Убрання на їй аж шумить! Всі люде розступаються та думають: «Що це за пані така до нас приїхала?..» А Мар’я все собі йде та йде наперед, та й стане аж там, де пани стоять. Отам і стоятиме всю службу. Дяк проскуру дасть… Потім люде стануть виходити: піде й Мар’я. І знов на неї всі будуть зглядатися, жінки будуть товпитися та все придивлятимуться до її убрання. Чи пізнають її?
О, сусідка Ганна напевне пізнає (там, бач, така цікава), підступиться та ще й скаже:
— Здорова була, сусідонько, чи се ти?!
А Мар’я тільки гляне на неї. А Ганна, чого доброго, знов почне:
— Та здорова-бо була, Мар’є! Чи се ти?!
«А я як гукну на неї,— все собі гадає Мар’я.— Одчепись, яка я тобі Мар’я? Я пані Марія! Та як штурхону її: — Геть, дурна! — Вона так і поточиться. А пані Марія тоді так швидко піде до свого хваїтона…»
Ох, лишенько! Що се таке? Під боком щось таке холодне!..»
Мар’я схопилася, швиденько підвелася, сіла… Що се таке? Чи вона задрімала, чи в своїх думках так поринула? Ох, горенько! Та се ж вона тоді, як штурхнула сусідку Ганну,— кошика з молоком перекинула!! Всі три глечики боком лежать, а молоко калюжею поплило…
— Ох, боже мій! Ох, що ж се сталося? Ні панства, ні багатства, ні молока!.. Ох, лишенько ж тяжке! Ще й одежину збавила — увесь бік у молоці!..
Схопилась Мар’я на ноги, обтріпується та обтирається. Що ж його тепер робити? На торг уже ж нема з чим їхати і нема по що: бо ні молока, ні грошей…
А тут люде зближаються стежкою. Либонь, вже з торгу йдуть… Он якраз і сусідка Ганна йде — вона пак теж ходила з чимсь на торг.
Підходить сусідка Ганна, гукає:
— Що се тобі таке, Мар’є?.. Що ти тут робиш? Що це сталося? — отак питалася Ганна, дивлячись на перекинутий кошик.
А Мар’ї вже сором і казати…
— Та це я,— каже,— ішла з молоком на торг та спіткнулася й упала… Оце ж і молоко перекинулось, і сама облилася…
— Ох, моя годино! — жалує Ганна.— Треба ж такій пригоді статися!.. Ось дай же я тобі хоч пособлю! — та й стала сусідка Ганна обтирати Мар’ю своєю хустиною (Ганна дещо ув’язувала на продаж, а тепер хустка порожня лежала в кошику).
— А тепер ось я тобі глечики поставлю та й підем разом додому. Адже ж на базар уже не підеш? — питає Ганна.
— Та вже ж ні,— каже Мар’я,— хоч не знаю, що його тепер і робити?! Я мала на сьогодні хліб учиняти, бо вже весь із’їли, та за тим торгом і не захожувалась, думала буханець готовий купити; а тепер і без хліба будемо…
— О,— каже Ганна,— то дарма! Хіба ж таки по-сусідському та не помогти? Я тобі буханець хліба дам — учора пекла. А для дитинки твоєї ось і бубличка дам. На! Я своїм купила на базарі, бо вже ж там гостинця дожидатимуть, то й твоєму Івасеві буде! Ось на, бери, положи в кошик.
Бере Мар’я бублика, кладе для дитини в кошик, а в самої аж сльози в очах заблищали — сором їй від того, що в неї ж така думка була проти Ганни, а сусідка ж така добра до неї!..
Зібралися молодиці й пішли разом додому. Ганна все розповідає, який торг великий був та як їй добре торгувалося; а Мар’я увесь час мовчить, та тільки думає, де-то її багатство та панство поділося!
